Лекція №9. Реставрація УСРР. Радянсько-польська війна. Розгром військ Петра Врангеля

1. Рішення VІІІ Всеросійської конференції РКП(б)

  «Про радянську владу на Україні»                

У 1920 році Українська соціалістична радянська республіка була відновлена. Столицею стало місто Харків. Для радянської влади було дуже важливо мати повну підтримку народних мас, і задля цього більшовицький уряд був готовий дещо реформувати свою політику. Важливим було питання про національний статус України.

19 листопада 1919 року  X. Раковський передав В. Леніну «Тези з українського питання». У цьому документі йшлося пронеобхідність відновлення УСРР з конституційним статусом незалежного державного утворення, але на засадах «воєнно-політичного союзу». 21 листопада політбюро ЦК схвалило їх, поклавши в основу резолюції «Про Радянську владу на Україні».

4 грудня 1919 року  відбулася VІІІ Всеросійська конференція Російської Комуністичної партії (більшовиків) у Москві затвердила резолюцію «Про радянську владу на Україні» (основні тези):

• «партія стоїть на точці зору визнання самостійності України, а входити чи не входити в союз радянських республік – це буде вирішено самими українським робітниками і селянами»;
• члени партії були зобов’язані «всіма засобами сприяти усуненню усіх перешкод до вільного розвитку української мови та культури»;
• добровільність об’єднання селян у комуни, артілі, не допускати примусу;
• до рішення українським народом, відносини УСРР та РСФРР визначати як федеративні.

Дехто вважав це черговою демагогією більшовицької влади, а дехто – цілком реальними речами. Радянська Росія шукала зовнішньої підтримки і готова була на поступки.

У лютому 1920 року, після розпуску Всеукраїнського революційного  комітету (Всеукрревкому) уся влада перейшла до Раднаркому на чолі з Х. Раковським і ВУЦВК на чолі з Г. Петровським.

2. Зміни в політиці радянської влади в Україні на початку 1920 року

Співпраця більшовиків з опозиційними рухами

Політика «воєнного комунізму» призвела до посилення опозиційних рухів.

КП(б)У вимушена була визнати інші партії і течії, піти з ними на договір (наприклад з «боротьбистами» - УКП(б), або націонал – комуністами (Г. Гринько, О. Шумський, П. Любченко). Лідер російських більшовиків В. Ленін, знаючи про вплив «боротьбистів» на селянство, обіцяв в майбутньому незалежність УСРР, але, одночасно, агітував націонал-комуністів розпустити власну партію і перейти до КП(б)У.

У березні – квітні 1920 року відбулися вибори до Рад усіх рівнів. Більшість депутатських мандатів завоювали представники КП(б)У. Раднарком знову очолив Християн Раковський, а ВУЦВК – Григорій Петровський.                         

Зміни в політиці більшовиків 1920 року

У політиці більшовиків в УСРР відбулися наступні зміни:

• 5 лютого 1920 року затверджено Закон про землю, за яким проголошувалася конфіскація поміщицьких, монастирських земель, які передавалися селянам без викупу; колгоспи (комуни по спільній оборобці землі) повинні  створюватися лише на добровільній основі, без примусу;
• поміщики  та їх сім’ї  виселялися за межі маєтків (пізніше близько 5% поміщиків отримають землю і почнуть вести трудове життя, інші емігрують, переїдуть в міста на службу, дехто перейде  служити до білих);
• на селі створювалися комітети незаможних селян (комнезами), що проводили агітацію щодо вступу до колгоспів - комун;
•  у лютому 1920 року  було затверджено  Закон про хлібну розкладку (продрозверстку),  з метою забезпечення робітничих районів, міст, армії продуктами. Але продрозкладка у 1920 році була в строго обмеженому розмірі, від неї звільнялися бідні селяни, що постраждали від війни;
• створювалися українські продзагони (15 тис. робітників) для збирання продрозкладки (з грудня 1919 року з  Радянської Росії продзагони вже не приїжджали; в кінці 1920 року в УСРР заготовлено 65 млн. пудів хліба, проти 10 млн. у 1919 році);
• запроваджено загальну військову повинність, 8 годинний робітничий день, закони про охорону праці, страхування;
• створено було декілька таборів «примусових робіт», куди поміщали різних «ухилянтів» і «трудових дезертирів» (керували таборами чекісти);
• боротьба проти епідеміологічних захворювань шляхом організації щеплення ( у 1920 році – 900 тисяч хворих на тиф);
• 21 лютого 1920 року було прийнято Декрет ВУЦВК «Про вживання в усіх установах української мови поряд з російською».