Лекція №6. Відновлення УНР. Правління Директорії

1. Боротьба проти гетьманського режиму та його падіння

Причини втрати популярності режиму гетьмана Скоропадського

1) Політикою гетьмана були невдоволені робітники і селяни. Літом і осінню 1918 року Україну охопили страйки робітників (брало участь до 200 тисяч) та селянські повстання. Деякі селяни схилялись до анархізму - суспільно-політичної течії, що заперечувала будь яку політичну, державну владу. На Катеринославщині  місцевих селян очолив голова Гуляйпільської Ради, анархіст-комуніст  Нестор Іванович Махно. Махно виступив за оновлення Рад, які повинні бути підзвітними місцевому населенню, за передачу поміщицьких земель селянам.

2) За чотири місяці окупації України німцями та австрійцями кількість більшовиків різко зросла. Бідність, пограбування, відсутність будь яких елементарних прав, змушували населення схилятись до лівих позицій, до підтримки Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У), яка була заснована в 1918 році в Таганрозі і розгорнула чималий партизанський рух в Україні проти гетьманської влади.

3) Траплялися випадки тероризму. Так, 30 липня 1918 року  лівий есер Б. Донськой, в знак протесту проти антинародної буржуазної політики, вбив головнокомандуючого німецькими військами фельдмаршала Г. фон Ейхгорна.

Усе це погіршувало ситуацію в країні.

4) Після підписання 11 листопада 1918 року Комп’єнського перемир’я, Німеччина, яка програла І Світову війну почала виведення своїх війська з України.

Таким чином гетьман Скоропадський втратив зовнішню опору.

5) 14 листопада 1918 року  Павло Скоропадський обнародував грамоту про федерацію України з небільшовицькою (білогвардійською) Росією, якої ще офіційно не існувало. Він планував, разом з Добровольчою Армією білого генерала Антона Денікіна, боротися з більшовизмом (радянською владою). Це була переорієнтація з  Німеччини на Росію, спроба здобути прихильність Антанти. Але далекі не всі в Україні були цим задоволені.        

Утворення Директорії і її дії проти гетьманату

Тому, 14 листопада 1918 року, з опозиційного блоку Український Національний Союз, було сформовано новий керівний орган Директорія  в складі: Володимир Винниченко (політичний керівник), Симон Петлюра (військовий керівник); ввійшли також Федір Швець, Андрій Макаренко, Панас Андрієвський.

 Директорія самостійно закликала українське населення до повстання  проти  гетьмана. Центром повстання обрали Білу Церкву, де були розташовані гетьманські війська. В цій міжусобній війні українців німці, за домовленістю з Директорією, зберігали нейтралітет. Під Білою Церквою В. Винниченку і  С. Петлюрі вдалося, шляхом агітації, привернути на свій бік полк Українських Січових Стрільців Євгена Коновальця  та Сірожупанну дивізію (40 тис. бійців).  Петлюра об’явив себе головним отаманом, послав Запорізький корпус отамана Петра Болбочана на оволодіння Харковом, сам повів війська на Київ. 

18 листопада 1918 року, в бою під Мотовилівкою, гетьманці потерпіли поразку і відступили. Петлюрівці захопили стратегічну ініціативу.

Зречення гетьмана П. Скоропадського

14 грудня 1918 року гетьман П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. Зречення було зроблено мужньо, достойно.  18 грудня  загони Директорії вступили до Києва. Вони здолали опір гетьманців та їх союзників - нечисельних білих офіцерських загонів. Зустрічали «петлюрівців» досить насторожено.

Що стосується П. Скоропадського, то він в майбутньому не заплямував себе співробітництвом з нацистами (незважаючи на усі коливання і пропозиції), хоча й жив до 1945 року у Німеччині. В листі до сина Данила гетьман писав, що доки не подолають українці в собі руйнівних почуттів, не буде спокою, добра та миру на нашій Батьківщині.

2. Політика Директорії

Внутрішня політика Директорії

З початку свого правління лідери Директорії не приховували своїх соціалістичних поглядів, намагаючись насадити на «українському ґрунті свій рідний соціалізм». Тому багато зусиль витратила Директорія на покращення становища трудових мас населення.

Внутрішня політика цього Директорії була такою:

• 26 грудня 1918 року була опублікована Декларація про відновлення незалежної Української Народної республіки (УНР); призначено  уряд УНР - Раду народних міністрів (виконавчий орган влади), на чолі з соціал-демократом Володимиром Чехівським.
• Відновлено 8-годинний робітничий день.
• Об’явлено, що влада на місцях має належати  трудовим радам та призначених урядом комісарам.
• Місцеві трудові ради повинні були організувати вибори до всеукраїнського Трудового конгресу – вищого тимчасового законодавчого органу УНР.
• Вибори відбувалися за куріями (селянської, робітничої і «трудової інтелігенції») у кожній губернії і в Західноукраїнській Народній Республіці.
• було позбавлено виборчих прав поміщиків, буржуазії, міських вчителів, юристів, лікарів, професуру.
• 23-28 січня  1919 року – відбулося  засідання законодавчого органу влади, своєрідного парламенту – Трудового Конгресу.  На Конгрес прибуло біля 400 делегатів; було затверджено Акт про створення єдиної Соборної України, далі засідання пройшло в суперечках, тому реальної законодавчої влади так і не вдалося створити, багато рішень залишилося на папері. До наступної сесії Конгресу вся влада концентрувалася в руках Директорії (до якої також включено Є. Петрушевича).
• Надано право робітникам на страйки, організацію профспілок, введено робітничий контроль на виробництві.                 

• розпочато аграрну реформу, під час якої обіцялася передача земель поміщиків селянам за грошову компенсацію. Але реалізація Земельного закону могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з червоними більшовиками, білогвардійцями і Польщею і цю територію Директорія не контролювала.