Історія вовка

З давніх давен вовки мешкали в лісах де й харчувалися впольовуючи  собі якусь травоїдну здобич. В лісах звісно ж мешкало багато й інших хижаків одними з них були й коти, яким дуже не подобались сусіди вовки. Почувши цю історію вперше від старого вовка Кента, який тяжко дихаючи шепотів мені її своїм старим хриплим риком, я збагнула наскільки йому важко жити цією подією досі.

    Отже сама історія:

Ще тисячі років тому почалася велика війна між звірами. А найбільшими війно-влаштовувачами були вовки та коти,

а спостерігали за цими війнами сови, саме вони й вирішували хто переміг. І нарешті всім здалося що питання влади над землями вирішено бо ж всі землі належали або вовкам або котам. Та вовки хотіли мати владу над котам, а коти над вовками. Так і виникла велика війна між котами та вовками. Ця війна була важкою для обох сторін: у обох щодня були великі втрати. Вони влаштовували довгі бої, що починалися з ранку, а закінчувалися надвечір, або навіть вночі. Наступного дня вони давали собі весь день для того щоб відновити свої сили та після дня перемир’я знов розпалювали війну. Ця війна тривала б вічно, якби одного дня бійці обох сторін не відмовились би від участі у цій різанині. Головний вовк Рик – вожак одинак

в котрого в одному з боїв вбили дружину

мав свого миролюбивого сина Вейка, який ніколи не підтримував батька у цих війнах.

Рик майже не збожеволів від власної агресії коли побачив, як його армія розходиться, але сам битись він не збирався. Але жага до володіння всіма землями почала з’їдати його з середини. Тоді він зрозумів що буде битися, як важко для нього це б не було. Він звернувся  до свого вірного старшини Кента з пропозицією  битися разом з ним. А Кент в свою чергу відмовився від такої пропозиції по-справжньому  звірячої битви, бо він з самого початку був прихильником  думки Вейка. В той момент татко Рик не на жарт, розсердився на всю свою стаю вовків, як він вважав боягузів-невдах.

Юний Вейк зрозумівши подальші дії батька вирішив втрутитися:

- Тату,- мовив Вейк, може ти..

- Вейк, залишися з дядьком Кентом поки татко втре декому в ніздрі.

- Годі Рику, ми тобі не дамо піти битися з цими кішками до загибелі це вже занадто. - втрутився старшина.

- Чуєш Кенте, іди та підтирай сопливі ніздрі, своїм бійцям мені твої поради більше не потрібні!

- І йди собі, якщо вважаєш це потрібним, але знай цей вибір зробив ти. І він пішов так і не подивившись на своїх вірних друзів, маючи на душі великий тягар, який не так легко з себе зкинути.

- Тату,- покликав його Вейк. Рик обернувся – я по тобі сумуватиму.  Пам’ятай про це.

Тоді він розвернувся і пішов до котів, які вже давно на нього чекали.