Нічний дзвінок

   Все почалося звичайного, морозного передноворічного вечора 26 грудня 2018 р. в невеликому містечку за 40 кілометрів від столиці. Це був другий день відпустки, коли і почалися події , що змінили моє життя. Ми тільки но доклеїли шпалери в невеликій 2-ох кімнатній квартирі моєї хорошої знайомої. Квартирабула старенька , неподалік залізничного вокзалу , з якого безкінця долинав гуркіт потягів, що монотонно   снували коліями. Стіни були не рівні, і не дивлячись на те, що шпалер на поклейку було не багато, давався процес дуже тяжко та повільно. О 12  ночі все було закінчено, не скажу що ідеально, але як сказав би прораб, примруживши око “згодиться”.

   День був важким, а погода похмурою та вітряною. Землю ще з вчора вкрив товстий шар снігу сантиметрів в двадцять, але природі здавалось мало, і вона не зупинялась в своєму бажанні влаштувати справжню зиму.

   Як не дивно, після робочого дня, ми обоє були виснажені і єдине чого жадали, це гарно відіспатись, як не як в мене відпустка.

    Опів на першу ночі зателефонував телефон, але з моєю роботою такі дзвінки були звичайною справою, я підняв слухавку сказав “Ало”, “Привіт, ти не знаєш, що машина мого батька робить в сусідній області?”-, запитав син мого шефа. “Ні”-, відповів я. “Батя тобі нічого не говорив , що збирається кудись чи по щось їде?” -. запитав він.” Та ні, про таке зазвичай він  мало кому говорив, тому я не знаю” -, відповів я йому, на що отримав коротку відповідь “Зрозумів, дякую”.

    Я відчув, що щось тут не так. Мій шеф був спокійною та розважливою людиною з певним “темним минулим”, хоча в кого його не було в 90-х.

Я перетелефонував знову сину мого шефа, трубку взяли не відразу “Так, говогори” -, почув я.

І далі в нас була наступна розмова, я думаю ви зрозумієте хто є хто.

“Що з Батьою ?”

“В сусідній області знайшли його машину з тілом”

“Це він?”

“Поки не знаю, але слухавки він не бере, ти не знаєш номер його друга “Бивеня”?

“Зараз скину, чекай”

“Дякую”-, відповів він закінчивши нашу розмову.

    С пробував звтелефонувати до напарника Жеки, який працював на дільниці вже більше десяти років інспектором, але Він так і не взяв слухавкву, зателефонувавши лише через кілька годин.

 На на мої слова “ Жека, Шефа вбили”, він сказав-, “ Ти шо п’яний, іди проспись”, на що я відповів, “Жека, Б**ть, я говорю шефа вбили, роздуплись”-, у відповідь почув “ Ти серйозно?”, “ Дуй на участок якщо є змогоа, я приїду зранку”- відповів я йому.

    Я навіть не міг зрозуміти цю ситуацію, мій мозок просто відмовлявся щось сприймати, і як би то не було, я вирішив що треба поспати хочаб кілька годин, так як завтра дорога буде довгою, і день навряд чи простим. З цими думками та шумом скаженого вітру я в останнє кинув погляд на годинник де стрілки показували десять хвилин на третю, і це останнє, що я памятаю перед зануренням в сон.