РОЗДІЛ 20. Так судилося.

Рой.

Роки подорожей і переїздів залишили свої відбитки. Мені тепер сорок чотири, а мої родичі до тепер носяться зі мною, ніби мені досі чотири. Я не хочу такого ставлення. Сестра не може зрозуміти простої істини, мені не потрібна її опіка.

Ми з нею завжди сперечаємося. Основною причиною її невдоволення є те, що я ще не погодився на укус. Такі наші сутички почалися в момент мого повноліття, я просто боявся, що буду далі і чи переживу перетворення. Чесно мені й досі страшно.

Я вже все перепробував, щоб не сваритися. Намагався не реагувати, не допомогло; віджартовувався, що стану їхнім опікуном тоді й погоджуся, допомогло не на довго. Тепер виправдання скінчилися й жарти теж, а страх нікуди не подівався.

Я сподівався, що все вирішить випадок, але так нічого й не траплялось. Джин останнім часом дивиться на мене таким поглядом ніби не сьогодні так завтра я помру. Тепер сестра не тероризувала мене розмовами, що викликало передчуття, якоїсь подлянки.

Я сподівався, що її вагітність хоча б на трошки відволіче від моєї персони. Та не так сталося, як гадалося, в неї проснувся материнський інстинкт і все хоч переїзди від них.

Я не дочекався, приведення вдію плану по перетворенню мене в безсмертного, втрутився випадок, на який надіявся. Одного пізнього вечора, повертаючись з роботи, мені почувся крик про допомогу. Я як герой пішов на крик захищати невинних. Мені треба менше дивитися геройського кіно, занадто пафосно починаю говорити, та зараз не про це. В провулку, якийсь мужик тримав дівчину-підлітка, що з усіх сил пробувала вирватися з його рук. Я відштовхнув дядька і сховав її за своєю спиною. Спостерігаючи, за суперником тихо сказав незнайомці:

- Тікай звідси. - спиною відчував, що дівчина нікуди не пішла. - Іди. Поклич на допомогу. Я не впевнений, що зможу захиститися коли ти будеш поруч. Не відволікай мене.

Краєм ока я помітив, що вона не далеко відійшла від мене. Не хотілося би мені отримати на свою голову вдячного підлітка, хоча маю признатися красиву дівчину. Такі роздуми відволікали і я пізно відреагував і напоровся на ніж. Мужик перелякано відскочив від мене, він сам не сподівався, що може кого поранити. Коли до нього остаточно дійшло, що ж він зробив, ніж випав з його руки, а в наступну хвилину мужика біля нас вже не було.

Мені ставало все паскудніше, але до лікарні я не хотів їхати. Я попробував набрати Деметрія, але в мене нічого не вийшло. Ноги переставали мене тримати вертикаль і з кожною хвилиною, я міг просто знепритомніти. Підійшовши до мене дівчина зразу помітила криваву пляму, яка ставала все більшою.

- Треба викликати швидку. - тремтячим переляканим голосом промовила дівчина.

- Не треба. Подзвони Деметрію з мого мобільного і поясни йому, що зі мною. Він прибуде дуже швидко.

Мов крізь воду я чув, як дівчина тихо крізь плач пояснювала де ми зараз. Дівчина не встигла навіть перевести подих після розмови, як Деметрій уже був біля нас, а ще через хвилину біля нас появився Фред. Знаючи хлопців дівчину проведуть додому і навіть прочитають лекцію про прогулянки посеред ночі в темних провулках.

- Очі не закривай. Постарайся не знепритомніти. - сказав мені Деметрій і поніс мене додому.

- Укуси мене. - все, що я зміг сказати йому.

Прокидатися було важко. Боліло все тіло, а особливо бік, в який всадили мені ніж. Біль поступово стихав залишаючи тільки втому і бажання виспатися. Роззирнувшись я побачив сонну сестру, яка радісно мені посміхалася. Я посміхнувся у відповідь і чим показв, що все в порядку і просто заснув.

При наступному пробудженні мене обрадували, що без тями я пролежав чотири дня. Так все накрилася моя любима робота, але мене переконало, що вона нікуди від мене не дінеться. Сестра напевне заставила Деметрія прикрити мене перед роботодавцями. Ми вже давно вияснили, що хлопець майстерно копіює мій голос і манеру говорити.

Деметрій жалувався, що його заставляли працювати замість мене. Бідний він та жаліти його не буду, це зробить Джин. Та й жалість з її сторони для нього буде набагато приємніша, чим вислуховувати мої не щирі слова, який він нещасний і як мені його шкода.

Коли тема роботи вичерпала себе, сестра розказала про дівчинку, яку я спасав і через котру був поранений. Ви не подумайте я не жалію, що врятував її. Я для неї не пожалію й життя віддати і захищати її все життя. Над цією думкою треба буде подумати трохи пізніше, а зараз треба зосередитися на розповіді Джин.

Сестра розказала, як ця малеча дістала всіх. Основною причиною роздратування є той факт, що дівчина хоче побачити свого спасителя, тобто мене. Джин не подобалося, що незнайомка цілеспрямована і наполеглива, а це погано для збереження нашої таємниці.

Я пробув дома п'ять днів, а рана виглядала ніби їй місяць. Для вірності мене заставили пробути дома ще день і перевірити все. І знову дівчина навідалася до нас, але тепер я знаю що її звати Кеті.

В мене був день щоб розібратися, як реагувати на підлітка. Я зрозумів, що бажання захищати Кети не спроста. Сам собі зразу признався, що я закохався, але потрібно продумати як себе з нею поводитися і порадитися з усіма, щоб знали і теж приглядали.

Джин була трохи зла на неї за мою рану. Та й злилася сестра доки я не розповів про почуття до дівчини. З цього моменту вона буде найбільш захищена, моя родина не допустить ніяких небезпек. Але все ускладнюється тим, що Джин вагітна і дитина швидко розвивається. Нам треба переїздити, але їхати звідси мені не хотілося.

Сестра бачила, що я не хочу покидати Кети і запропонувала розділитися. Тепер ми сперечалися хто залишиться, а хто поїде. Вони мене вже дістали своїми суперечками і я висказав все, що на збиралося. Звичайно сестра образилася, але Лізетта переконала, що я правий і вона трохи заспокоїлася. Суперечка пішло по новому колу. Мене це м'яко кажучи дістало і я сказав, щоб вони валили всі окрім Кема. Вовк єдиний хто не втручався в суперечку.