РОЗДІЛ 17. Плюс два.

Деметрій.

Приїхавши перше, що ми почули - то був плач. І судячи з вигляду Джин вона його теж добре чула. Дівчина стрімголов побігла в дім не зважаючи ні на що, а ми поруч. Я тепер піду за нею куди би вона мене покликала.

Батьки пробували зупинити її, але це не так просто як би могло здатися. Мені прийшло в голову порівняння з поїздом на повній швидкості причому без гальм. Нам в спини летіли погрози. Я не звертав на них ніякої уваги, знаючи, що ми тут не на довго.

Після укусу я розумів, що дівчина піде з нами, але я не думав про її брата. Тепер судячи по поведінці дівчини ми повинні забрати його з собою. В цій ситуації виникає величезна купа проблем і небезпек. Знаючи про недовіру вампірів до чогось нового, а Джин якраз новизна. Я дуже сумніваюсь, що ще десь є така людина. До всього ще не зрозуміло, що робити з її братом, він ще занадто малий для перетворення. Я не впевнений, що з ним пройде все так само, як і з сестрою.

Коли заглянули до кімнати і ми всі побачили брата Джин, такого маленького і переляканого стало зрозуміло він точно іде з нами. А проблеми вирішувати будемо по мірі поступлення. Я впевнений Лізетта придумає щось, якщо і ні тоді мої здібності точно допоможуть. Одним словом - прорвемось. З часом все само собою вирішиться, а до того часу будемо триматися разом і оберігати одне одного.

- Джин бери брата і йди до машини. Ліз іди з нею, Фред ти зі мною. - всі переключилися на справи і мовчки виконували, навіть Джин не сперечалася. - Їдьте додому.

Я почекав поки машина від'їде подальше, щоб не було чутно про, що піде розмова. Мені не хотілось, щоб дівчина ще більше розчарувалася в своїх прийомних батьки. За цей час на нас сипались обвинувачення і погрози.

- А тепер ви зробити так, як ми скажемо. - я зробив най загрозливішу маску, на яку був здатний. - Ми більше не зустрінемося, за умови, якщо з вашого боку не буде ніяких проблем. Ви мене зрозуміли, бо якщо я буду пояснювати знову вам це дуже буде не до вподоби.

Опікуни були перелякані, жінка стояла ледь тримаючись на ногах, а чоловік загнаним поглядом спостерігав і надіявся, що все минеться. Вони ні слова нам не могли сказати з переляку, та й нам слова потрібні не були. Якщо добре подумати ця розмова непотрібна була для нас, ми могли просто зникнути, але я подумав, можливо Джин з братом колись захочуть вернутися.

Я ще з декілька хвилин натиснув на них загрозливою аурою і на послідок додав.

- Просто живіть дальше і забудьте про нас і Джин з Роєм. Ви з самого початку не хотіли їх приймати, так чому зараз опираєтесь і відпираєтесь. Радуйтесь і я надіюся ви не будете розказувати про нашу розмову, - я поглянув на них зневажлива і з загрозою в голосі продовжив.

- Знайте, якщо до мене долетить хоч натяк я вас знайду будь-де.