РОЗДІЛ 16. Нова Я.

Джин.

З часом біль притупився, став терпимим, чи може я просто звикла. Часом мені здавалося, що ось-ось і мої муки закінчаться, але біль повертався знову і знову. Я трималася завдяки відчуттям холодного дотику, який вселяв надію.

Я боролася заради того, щоб побачити того хто так ніжно утримував мене на поверхні моря з болю й жару. Тільки він зі своєю ніжністю не дає мені потонути.

Для мене все тривало дуже довго і зі впевненістю можу стверджувати, що для нього теж. Я була готова, як тільки проснуся розцілувати, цього незнайомця. Хоча чому незнайомця, мені прекрасно відомо, що це Деметрій.

Мене вже не лякали його таємниці, ні він сам зі своїм моторошним поглядом. Я все витримаю й прийму всі причуди, змирюся з всіма їхніми скелетами.

Нарешті прийшов час і з’явилися сили відрити свої очі і нарешті заспокоїти всіх. Спочатку прийшли звуки, трохи пізніше я зуміла розпізнавати і звуки. І коли, нарешті розпізнала його голос зуміла відкрити очі, але на довго моєї сили волі не стало.

Наступного разу прокидатися було легше, але знову на довго мене не вистачило. Все, що я змогла – це тільки легко потиснути руку, яка мене тримала і знову темнота. Я все частіше прокидалася, і тепер завжди знала, що відбувалося навкруги. Мій розум прояснився, але це мало, що означало.

Деметрій дивився на мене, як на чудо. Я не могла зрозуміти, що означає все це. Забагато незрозумілого відбувалося навколо мене і це не дозволяло зосередитися. Пояснювати, що ж все таки відбувається ніхто і не збирався. Вся ця ситуація починала нервувати, а коли я нервова - бережіться всі.

І в цей момент я зрозуміла, що світ навколо мене не такий як раніше. Я заспокоїлась, чим дуже сильно здивувала всіх присутніх. А саме найдивовижніше, що люди в кімнаті були зовсім не людьми, вони іскрилися і переливалися ніби кристали. Те як я на них дивилася збивало їх з толку. Але дива на цьому не закінчилися, дивлячись на них я точно розуміла, які дивовижні здібності у них. Дімітрій - дивовижний мисливець, який може знайти будь-кого й будь-де і він знайшов мене. Тепер мені все стало зрозуміло, чому мене завжди мутило разом з Фредом, він немов в коконі з відрази і огиди, в керованому ним же коконі. А Лізетта це зовсім інше, навколо неї витає довіра і турбота. Поясню, всі хто з нею стикають хочуть їй допомогти і що би вона не сказала це завжди буде сприйматися, як правда.

Розглядаючи їх мені прийшла думка, що можливо я тепер така ж як вони, бо по закону фентезійного жанру після укусу я маю стати такою ж як вони. Я приклала зусилля і підняла руку до обличчя, щоб підтвердити мої припущення. Мене дуже засмутило, що моя шкіра залишилася такою ж.

Я сподівалася, що вони стануть для нас сім'єю, бо Деметрій став для мене дуже важливими і рідним. Всередині мене ще жевріла надія, що для нього я теж важлива. Поведінка хлопця показувала, що він буде боротися, щоб ми залишилися разом. Сумніви були направлені на рідних Деметрія, я не розуміла чи вони приймуть мене. Тепер я напевне можу вписатися в цю сімейку, але що робити моєму молодшому братику.

Після укусу в мені пройшли зміни в сприйнятті всього, що мене оточувало, а особливо які люди. Наші прийомні батьки були не зразковими, але виправдання їм я зажди могла знайти. Тепер все змінило і багато чого стало зрозуміло. Вони і не прагнули замінити нам з Роєм батьків, а навпаки зробити наше життя нестерпним. Тепер я зрозуміла, що мав на увазі брат коли говори, що вони йому хочуть заподіяти шкоду. Так само, як і я Рой теж має талант, напевне він відчуває небезпеку. Це пояснювало чому від мого життєрадісного веселого шалапута не лишилось ні сліду після переїзду до дядька.

Тут мене накрило усвідомлення, що брат сам один в будинку з озлобленими родичами.

- Мені потрібно додому. - цими словами я ввела їх в ступор.

Першим прийшов до тями Деметрій і почав щось розказувати, що я ще не зовсім здорова. Я зрозуміла, що я багато чого пропустила і пройшло набагато більше часу ніж мені думалось. Спочатку мані не хотіли казати, але бачачи мою рішучість повідали, що пройшло чотири дня. Після цієї заяви я перестала їх слухати, в голові крутилася думка: "Тільки би ще було не пізно".

- Поїхали. Швидко. По дорозі договоримося. - істерично вимагала дій я.

- Та, що таке могло статися. - допитувався Фред.

Мене здивував Деметрій.

- Поїхали. Все по-дорозі вияснимо.

Після цих слів Деметрія, ми через декілька хвилин вже їхали до мене додому. По-дорозі мені розказали що відбулося насправді і відредаговану версію для всіх інших. Мені було дивно, що незважаючи на мою тривогу і неуважність все прекрасно відклалося в пам'яті. Потім пішла розповідь про вампірів, про клани, сім'ї , війни, оборотнів - коротше просто містика, якій я буду дивуватися потім.