РОЗДІЛ 15. Мука.

Деметрій.

Моя сім'я стоїть на вухах вже чотири дня. Ми прочісуємо ліс, а би не пропустити прибуття гостей. Як раз чотири дні назад мене мої здібності підвели остаточно, я не міг навіть визначити де зараз Джин. Мене лякало, що можливо мої здібності уже ніколи не появляться, ніби просто забрали мої сили, а повертати їх ніхто не збирається.

Сем і не збирався допомагати, це злило. Він опирався на наш договір, хоча ми прямо просили його допомогти. Допомогу я просив не для своєї сім'ї, а для жителів Форкса. Вожак не допускав ніяких поблажок, кажучи нам: вони прийшли по вас, ви і розгрібайте.

• добре знав повадки Волтурі, не дарма з ними прожив пів століття, вони не цінують людську життя. Декілька років назад людина і для мене не мала великої цінності, але тепер Джин перемінила мене і показала настільки цінне кожне життя, неважливо хто ти - вампір, перевертень чи просто людина.

Важко було перелаштуватися і не надіятися на свої пошукові здібності. Коли я жив в Волтері Аро називав мене мисливцем і тоді це повністю відображало суть моїх обов'язків. Тепер я зрозумів, що мої здібності це не вистежування здобичі, а скоріше пошук не здобичі, а просто особи, яку потрібно знайти.

Сьогодні настали вихідні і патрулювати стало легше, ми не повинні були іти до школи. Мені було не зрозуміло для чого ми туди ходили в такий напружений час. Переконувати Джин, кожну вільну хвилину в школі, в тому, що все в порядку коли повний триндець дуже було складно. Та вчора дівчина майже не запитувала, що було дуже підозріло. А тепер все стало зрозуміло, просто вона мала намір навідатися до нас. Звідки я знаю, а все просто, ми чули, як вона приближається до будинку.

Моя інтуїція підказувала, що за нею прибудуть і Волтурі. Коли Джин появилася в полі зору ніхто з нас не відреагував на її появу, ми були зосереджені на появі Кема. Квилет перекинувся і підтвердив мої побоювання, зразу ж назад став вовком і побіг в ліс. Він не міг нам допомогти, бо в нього був прямий і однозначний наказ вожака не втручатися. Дівчина приємно здивувала - не знепритомніла і не закотила істерику, звичайно в неї був шок. Дуже добре, що не було істерики, це би мене відволікало від мого противника. Я тільки подав знак Лізетті, щоб вона приглядала і охороняла Джин.

В бійці я взяв на себе Фелікса, адже він був най не безпечнішим. Коли ми вже відчували тріумф від перемоги крик Джин застав нас зненацька. Четвертий вампір, якого ми не бачили і не відчували вкусив дівчину. В мене не було часу розбиратися звідки він взявся, потрібно було рятувати Джин.

Я стрімголов попрямував до неї і ривком відірвав незнайомця. Після цього пролунав такий крик болю, що в мене мурашки побігли по шкірі, але я не випустив вампіра. За секунду я справився з незнайомцем, і так же швидко підлетів до дівчини, взявши її на руки. Як тільки вампіра було вбито до мене вернулися здібності, але це мало що змінювало.

Джин відключилася і я надіявся, що і відчуття теж притупилися. Але по тому як тремтіло тіло дівчини, їй було боляче і дуже боляче.

Не думаючи, тільки відчуваючи, що це необхідно, я ніжно поцілував свою половинку. Після поцілунку вона заспокоїлась, але це для мене нічого не значило.

Я й не помітив, коли все зупинилися, а ліс заповнився фіолетовим димом і солодким запахом. Центром всього зараз являлась для мене дівчина, яка почала перетворюватися. Я не хотів, щоб вона стала вампіром за таких обставин. В даний момент я вдіяти нічого не міг. Мої родичі дивилися на мене з жалістю, що нервувало і злило.

Я не пам’ятаю, як ми повернулися додому. Лізетта подзвонила батькам Джин і попередила, що дівчини побуде з нами декілька днів у Сіетлі. Батьки дівчини були не задоволеними таким поворотом, але вдіяти нічого не могли. Лізетта могла переконати будь-кого в своїй правоті й вмовити навіть на безглузді вчинки.

Вже пройшло три дня, а стан Джин ніяк не змінювався. Її тіло лежало нерухомо, а серце рівномірно билося, здавалося ніби дівчина просто спить, тільки температура тіла змінювалася. Не все було так погано, як здавалося, рани дівчини повільно загоювалися. Коли по звичним міркам повинно було закінчитися перетворення Джин проснулася і те що ми побачили було неймовірно. На мене дивилася звичайна людина. Дівчина не перетворилася на вампіра, але й людиною вона не могла залишилася.

Другий раз в житті невідомість мене зжирала з середини. Страх, що Джин помре паралізувала і заважала думати.

Моя сім’я відчувала, щось подібне, але слабше, а боялися вони за мене. Боялися тому, що розуміли – помре дівчина я попрямую за нею. Вони як маленькі, разом зі мною, ще вірили в чудо і сподівалися на хороший кінець для нас.

А Джин помалу почала приходити до тями. Спочатку вона розплющила очі, поглянула на мене, легко стиснула мою руку і знову відключилася. Після цього в ній почали проходити зміни. Ні, вона тільки частково ставала схожою на вампірів. З тим, що проходило з дівчиною я стикнувся вперше, не впевнений, що хтось ще таке бачив.