РОЗДІЛ 14. Сутичка.

Джин.

Творилося, щось дуже дивне, мене не залишали на одинці. Родичі Деметрія були дуже стривожені й насторожені. Вони захищали мене вдень, а вночі хлопець пробирався до мене в кімнату. Ми засиджувалися допізна просто розмовляли. Він не дозволяв собі нічого лишнього,але і мені не дозволяв, навіть, до нього доторкнутися. Мені дуже хотілося відчути його дотик, я навіть була би не проти поцілуватися, але він насторожено слідкував і не допускав навіть натяків на близькість. Це все наводило на думки, що мене дуже сильно від чогось оберігають. Але мені нічого не говорять і не пояснюють, щодуже сильно нервувало і зациклювало мене саме на цій таємниці.

Але не тільки його сім’я мене захищала. Я знаю напевне, що один із Квилетів, теж слідкує за мною. Ця община мене лякала, в них відчувалася велика сила. Коли я з ними стикалася відчуття були такими, ніби всередині них живе звір. Зразу на думку спадають химерні перевертні з фільмів жахів.

Однієї ночі я розказала про свої страхи перед Квилетами, а Деметрій здивовано на мене глянув. Він переконав, що їх не потрібно боятися і сказав, що вони захисники на цій території. Це мало що пояснювало і ще менше заспокоювало мене.

Я ледь дочекалася вихідних і в суботу з самого ранку попрямувала додому до Деметрія. Мені точно було відомо, що ні він, ні його рідні не зрадіють моїй неочікуваній появі. Мені надоїли їхні недомовки, стурбовані погляди і опіка. Терпіння не моя сильна сторона, я ніколи не вміла мовчки стримувати свою цікавість.

Хлопець жив не близько, десь у чорта на рогах. За час добирання до них я була зла вимотана і голодна, це ж треба було поселитися так далеко. Все ускладнювалося тим, що мені вихідні не дозволялося користуватися машиною, довбні правила.

Коли я все таки добралася, моїй появі ніхто не здивувався, ніхто взагалі нічого не сказав. В повітрю витало напруження, ніби перед грозою. Щось наближалося і я зрозуміла, що час вибрала дуже не підходящий.

Того ранку я переконалася, що була права щодо квилетів. Ті переживання я ніколи не забуду, істерики не було, але це не надовго. А як би ви реагували, якби з лісу вийшов вовк за розмірами більше схожий на ведмедя-переростка, і враз перед вами стоїть квилет причому повністю голий.

- Вони близько і їх троє. – трохи подумавши людина-вовк додав, - По вашу душу Одонели. Не далеко звідси проходив ще один, слід свіжий, але ледь відчутний.

- Кем, Сем нам допоможе? – у відповідь отримавши тільки мовчання, яке можна розцінити як ні.

Деметрій так на мене поглянув ніби прощався і готувався померти. Лізетта попросила мене не плутатися під ногами, іншими словами ніякої істерики. Я з останніх сил стримувалася, розуміючи всю серйозність ситуації. Можливо з боку все це виглядало, як не вдалий розіграш, але страх примушував прислухатися.

Йшли підготування, квилет знову перетворився на вовка, а Одонели спокійно чекали прибуття не званих гостей. І все це з таким виразом на обличчі ніби це до них кожен день так навідуються.

Враз перед нами появилася та трійця. Вони були такими ж красивими, але на мене вони наводили жах. А їхні очі, це було найгірше, що я бачила. Червоні немов кров очі, і це не просто метафора.

- Привіт, Деметрій, Лізетта. – оглянувши нашу компанію сказав незнайомець.

Те як він глянув на мене дуже сильно налякало тому, що то був погляд хижака на здобич. Деметрій теж помітив цей погляд і він йому дуже не сподобався.

- Фелікс, і що тебе привело в Форкс. – спокійно відповів хлопець.

- Ти чому такий грубий. Що не радий мене бачити і до речі вам вітання від Аро. Він би хотів, щоб ви повернулися додому.

мене складалося враження, що Одонели втекли з якоїсь секти. Дуже пригнічувало, що я нічого не розумію. Деметрій мені не довіряє. Я постаралася викинути з голови такі думки і вирішила, що потім влаштую допит. Але я вражена наскільки вони зараз зібрані, зараз ніхто би і не сказав, що декілька хвилин тому вони були знервовані і налякані.

- Фелікс, по зовнішньому вигляду і компанії ти все прекрасно розумієш, так для чого марнуєш час на балачки. Будь такий ласкавий перейди до суті. – лагідно проговорила Лізетта.

Цей лагідний тон дівчини наводив на мене жах, так само як і громило, що говорив.

- Як хочете. – недобре так посміхнувся Фелікс.

І тут почалося найдивніша і найстрашніша бійка, яку я будь-коли бачила. Хоча я майже нічого не бачила, перед очима мелькали силуети, а рик стояв такий, що я ціпеніла. Мене, як ляльку переставляли з місця на місце, що б не мішала і не постраждала.

Знову мене переставляють і кусають. Після укусу ривок і відчуття, що той хто кусав відірвав пів моєї шиї. Шок швидко пройшов, а на зміну прийшов страшний біль. Але і це не довго тривало, я провалилася в червоний вогняний вир пекучого болю. Я мало що розуміла, але боролася. Мені здалося, а можливо це було насправді, я відчула поцілунок. Холодний поцілунок мого крижаного принца, такий ніжний. Він прибавив мені сил боротися і повернутися до нього.

До мене прийшло розуміння, що Одонели не люди і я після цього нею не залишуся. Страху не було, тепер усе упорядкувалося в моїй голові, стало простіше і зрозумілішим.