РОЗДІЛ 11. Форкс.

Деметрій.

Я чекав свою родину, мені здалося, ніби вічність. Просто чекав і обдумував ситуацію, що склалася. Мене почала гризти думка, що зі мною повторюється ситуація Едварда і Белли. Цей факт починав злити, але тепер я краще розумію Каллена. Важко бути закоханим в людину і розуміти, що ви не будете разом, а якщо будете то це не надовго.

Мене переповнювало бажання перетворити дівчину в вампіра, але я був не впевнений в тому, що дівчина зрозуміє мій вчинок. Мені спочатку потрібно придивитися і переконатися, що з всього цього вийде щось.

Прибувши Фред і Лізетта змусили все розказати, та я й не дуже опирався. Мені прекрасно було зрозуміло, що без них я натворю таких справ. Вони повинні вирішити мою долю. Я морально готувався і накручував себе.

Все виявилося не так погано. Ми вирішили поселитися в Форксі, хоча були деякі питання, які потрібно вирішити до переїзду . Проблемою була імовірність того, що Фреда можуть впізнати хтось із Сієтла, хоча шанси на таке мінімальні, але все таки. Також необхідно було придумати історію життя трьох молодих людей, а також документи. А основне потрібно договоритися зі зграєю, щодо проживання на їхній території.

Легенду ми придумали досить швидко. Маленька історія про трьох сиріт, які недавно втратили прийомних батьків . Будемо говорити, що ми переїхали через болісні спогади і не бажання постійно бачити фальшиве співчуття. Фред оформив опікунство над двома підлітками, які скоро стануть повнолітніми.

З документами все вирішилося швидко. Я використав свої здібності і знайшов людину, яка займалася саме такими питаннями. Все оформили і зробили швидко і якісно, так що ми були задоволені результатом.

Переговори зі зграєю велися досить довго. Вожак не хотів бачити нас у місті, але компромісу ми все-таки досягли. Ми не мали права перетинати їхню територію, убивати чи перетворювати людей і за нами будуть наглядати. Мене трохи не влаштовував таке рішення, бо скоріш за все я порушу нашу домовленість. Договоритися ми змогли тільки через колір очей, що видавали наш спосіб харчування.

Наше прибуття в місто майже нікого не зацікавило, мабуть вже привикли, до нам подібних, але за кілька днів більшість мешканців знали про нас і нашу історію. Поки не почалася школа ми старалися не привертати до себе уваги. Жили тихим життям, нікого не чіпали, одним словом спокійно чекали на початок занять у школі.

Ми взнали все, що можна про мешканців будинку Калленів, а жило там подружжя Мартінів і їхні прийомні діти - Джин і Рой Колінзи. Мартіни були властними і жорстокими батьками, можливо зі своїми дітьми вони поводилися би інакше, але не з сиротами. На публіці все виглядало ідеально - терплячі батьки і невдячні сироти.

Батько дітей помер три роки тому, а мати сім місяців тому, так що сиріт забрав брат їхньої матері. Не дуже хороша кандидатура, але він були найблищим родичем. Мені навіть хотілося провчити деспота, але я стримувався з останніх сил.