РОЗДІЛ 7.Очікування.

Деметрій.

Я біг і думав чи правильно вчинив залишивши Лізетту з незнайомцем. Мені аж тепер стало зрозуміло, ми навіть не знаємо, як його звати. Що ж я за син, що позволив їй залишитися з ним наодинці. Що ж це твориться зі мною.

Я переживав і мучився, але думка вернутися була останньою, як крайній варіант. Щось мені підказувало, що з нею буде все в порядку, можливо навіть краще ніж в порядку. Думка, що той блондин може зробити її щасливою, рухала вперед.

Я зупинився, озирнувся і зрозумів, що пробіг набагато дальше ніж хотів. Зосередившись, відшукав Лізетту і мені трішки полегшало, з нею все в порядку. В тій ситуації було ще щось. Задумавшись я зрозумів вони стояли дуже близько один від одного, що навело на думку про обійми. Мені стало набагато легше і спокійніше, значить інтуїція не підвела.

Не хотілося загадувати на перед, але здавалося, моя сім’я стане на одного більше. Я був щасливим і був готовий до такого повороту. Можна сказати мені хотілося, щоб все так повернулося.

Не знаю скільки я так простояв просто вдивляючись в небо і чекаючи коли вони прийдуть по мене, вірніше коли вони про мене згадають. Мені було і радісно і сумно. З одної сторони Лізетта знайшла свою половину, споріднену душу, з іншої було зрозуміло, що їм потрібно побути наодинці. Я тільки її знайшов і повинен відпустити. Рішення, яке потрібно прийняти не залежно від моєї згоди, важке рішення.

Спершу потрібно дочекатися, коли вони прийдуть, а вже потім щось вирішувати. Залежно від сказаного ними потрібно діяти.

А поки вони не прийшли можна спокійно подумати.

Чомусь зразу згадалися Калени, їх спосіб життя. Тепер мені багато, що стало зрозуміло про них, не як про вампірів, а як про сім’ю. Я зрозумів, що немає нічого ціннішого ніж сім’я, і не важливо чи вас зв’язує гени.

В клані Волтурі нас зв’язувала кров, ну і вампірша, яка створювала ілюзію близькості. Все там було великою брехнею, а Аро верховний маніпулятор. І щоб розвіяти ту ілюзію потрібно тільки знайти сили опиратися, і когось хто в тебе повірить.

Тепер я по-іншому поглянув на людей, які втамовували мою жагу крові. В клані всі ті жертви сприймалися, як необхідність, матеріал, їжа. Я більше не зможу вбити когось, в мене проснулась совість. З якого боку на совість, як не глянеш річ звичайно потрібна, але дуже не зручна.

Коли вони повернулися, то застали мене зненацька. Це було незвично і трохи дивно, але це нічого. Я встиг добре подумати і вирішив попробувати стати вегетеріанцем, але чи підтримає мене Лізетта.

Мама виглядала, як дитина, яка провинилася, але не шкодує, що так вчинила, а блондин – як ситий котяра. Останнє злило найбільше, але розумом я прекрасно розумів, що це просто ревнощі. Цей факт мало мене втішав, а ревність робила свою справу.

Не знаю скільки ми так стояли і просто дивилися один на одного. Не уявляю, що було відображено на моєму обличчі, чесно і не хочу знати, але це подобалось Лізетті і злило мене.

Не знаю, що заставило мене першим почати розмову, але це було правильним рішенням, тишина пригнічувала.

- Може ми нарешті познайомимося, а то трошки незручно. Мене звати Деметрій, моя мама Лізетта, - я жестом показав в її сторону.

Я вперше вголос назвав Лізетту мамою, це було незвичне відчуття, але дуже приємне. А мама спочатку не знала, як відреагувати на мою заяву. Через декілька секунд вона щасливо мені посміхнулася.

Наш новий друг стояв збитий з толку, і це мене втішало. Я розумів, що поки Лізетта була наодинці з ним, не сталося нічого з того про, що були мої думки нещодавно.

- Мене звати Фред Одонел, народився в Сіетлі, там був перетворений.

- Десь років три тому? – спитав я.

Ми з Лізет переглянулися. Це просто не могло бути, щоб хтось з новонароджених тоді вампірів вижив. Враховуючи, що Калени всіх знищили, і пожаліли тільки одну вампіршу.

- Ви що знаєте щось про ті події? Мені треба про декого взнати.

- Вибач, але ніхто не вижив. – з гіркотою повідомив я.

- Ти так це говориш, ніби був там?

А цей хлопець бачить саму суть, і спитав зразу те, про що я не хотів розмовляти. Але ця розповідь потрібна була не мені.

- Нажаль був.

Фред нічого не сказав, не задавав питання, а чекав, що я скажу дальше. Лізет спостерігала за нами і не розуміла, що ж відбувається. Ми всі мовчали.