РОЗДІЛ 4. Розгубленість.

Лізетта.

Мій син, який він гарний. І нарешті щасливий, просто світиться. Боже як я рада бачити знову посмішку на його обличчі, вже й не надіялась її побачити.

Зізнаюсь не сподівалася, що всі його переживання не перейдуть в різню і я точно знаю, що була би на його стороні за будь-яких обставин. Деметрій стійко пережив все і не зламався. Мене просто переповнює гордість за такого сина. Мені є чого повчитися в нього.

Все слалося найкраще для нього, а для мене не дуже. Так я рада за свого сина, просто щаслива, але щось не так.

Мене з середини роз’їдають сумніви, чи правильно я зробила пішовши за ним. Нас чекають великі зміни, можливо він цього ще не розуміє. Але питання в тому чи готова я до цих змін.

Чесно, я дуже боялася, що все знов перейде в неприємну ситуацію півстолітньої давності, але зараз все по іншому. Тут є те чого я поки, що не знаю.

Багато емоцій, які заважають тверезо оцінювати ситуацію: страх перед невизначеністю, розгубленість, відчуття безпорадності, нерозуміння, що ж все-таки відбувається, і повна невизначеність ситуації.

Що ж залишається тільки чекати і сподіватися на краще.

Як мені хочеться знати про, що зараз думає мій син. На що він очікував коли пішов з Волтери, а головне чи його сподівання виправдалися. Дуже багато потрібно було у нього спитати. Але я не могла зруйнувати те ніжне відчуття – відчуття віднайденої сім’ї.

Що з ним відбувається? Чому він на мене дивиться так ніби знайшов скарб? Такий погляд в нього був коли йому вдавалася знайти для Аро обдаровану людину або вампіра. Цей погляд вселяв надію, що Дімітрій все-таки здогадався, але й додавав ще більше питань. Якщо він здогадався, то чому мовчить? Як мені себе поводити, якщо він здогадався? Що мені робити?