РОЗДІЛ 1. Переживання.

Деметрій.

Все відбулося дуже швидко. Як тільки ми повернулися спиною до Калленів в мені ніби, щось перемкнулося. Я поглянув на ситуацію по іншому, переглянув спів відносини в клані з тим, що тільки-но побачив. І побачене сколихнуло спогади минуло, ще до укусу, майже забуті мої людські спогади.

Спогади де мене справді любили, просто так, незважаючи на відсутність сил. Най більше запам'ятався період 20-ліття. Я був найкрасивішим і найзавиднішим нареченим. Все це було можливе тільки завдяки моїм прийомним батькам, які не могли не нарадуватися своїм синочком. Вони ніколи не казали мені, що я не їхній рідний син, але знайшлись "добрі" люди і все розказали. Я тоді дуже на них злився, не беручи до уваги, що вони мене дуже любили. Але мені ніколи не хотілося знайти свою біологічну матір та й не було потреби. Вона мене покинула і не важливо з яких причин це було зроблено.

Зараз я готовий її шукати з запізненням в 500 років, що вже марна справа, адже вона вже померла. Звичайно хотілося би знати де її могила, але мій дар розповсюджується на істот, що зазвичай перебувають у русі. Чим довше предмет зафіксований на одному місці тим важче його знайти, через що такі обмеження я не можу пояснити.

Перші декілька років були найважчими. Тільки Аро мав уявлення настільки це все мене пригнічувало, але він до кінця не розумів, бо давно викорінив з себе майже усі почуття, крім мабуть цікавості (вона його колись знищить). Колись я рівнявся на нього, хотів бути ним, мало не лишився почуттів через владолюбця.

З кожним днем напруга все зростала і мені здавалося, що я ось-ось зірвуся. І кожен день я боровся сам з собою, вмовляючи себе не робити дурниць і не показати, що вони в печінках мені сидять. Чим довше я був з ними, тим сильніше хотілося роздерти когось. Мені зразу стало зрозуміло, що більшість моїх "родичів" бачачи мій гнів і злість чекає мого зриву, щоб знищити мене. Заздрість погана риса для людей, а для вампірів з нашою чутливість просто отрута, яка штовхає на звірства.

Винятком була дивачка Лізетта, яка мене жаліла, що було в сто раз не приємніше ніж їхні всі разом взяті косі погляди і хитрі усмішки. Я задавав собі питання з якого дива вона мене жаліє. Вона мене не помічала з того дня коли відхилила мою пропозицію руки і серця, коли я ще був людиною.

Це була дуже-дуже дивна пропозиція навіть зараз.

І в той нелегкий період мого життя з’явилася дівчина, яка мене розуміла, давала поради, підтримувала в будь-якій ситуації. Це була Лізетта - красива, розумна і дуже дивна. Я проводив з нею весь свій вільний час.

Вона старалася пояснити мені, що батьки просто обожнюють і готові на все заради мене. Я її не чув, а скоріше не хотів чути. З часом ці розмови припинилися Лізетта зрозуміла, що з цього нічого путнього не вийде. Через десятки років ця істина стала правдою і для мене.

З кожним днем я все більше закохувався в неї, біда була в тому, що вона не бачила мого кохання. Інколи мені здавалося, що я її менший братик на багато років молодший від неї.

Наші стосунки з нею не розвивалися в тому напрямку, але тоді мені здавалося інше.

Десь через пів року з дня нашого знайомства я зробив їй пропозицію. Вона мені відмовила і при цьому в неї був такий вигляд ніби я прийшов її вбивати, а не просити вийти за мене заміж.

На другий день мене вкусив вампір, ним виявився не хто інший, як сам Аро. Багато років мені лестило, що я був ініційований в великий клан Волтурі саме ним.

Після мого перетворення Лізетта стала дуже холодною. Коли все таки зустрічалися її очі говорили, що так не повинно бути, я не мав ставати вампіром.

Спершу мені здавалося, що щось зі мною не так. Але згодом я вирішив, що це з нею щось не так.

Лізетта і досі любить мене, як свого маленького не розумного братика.

З кожним днем я старався зрозуміти Лізетту, Аро, всіх інших вампірів, а головне самого себе. Остання справа давалась найважче, я все більше заплутувався в власних думках і емоціях.

Мені хотілося думати, що з часом всі заспокояться, але я помилявся все ставало все гірше і гірше. Були моменти коли стриматися було ну дуже важко. Виникало велике бажання відірвати голову і спалити, щоб не бачити їхні хитрі посмішки і не чути їдкі коментарі.