Історія села Несвіч

Історія села від Всеволода Шемшея

1957 рік

Всеволод Павлович Шемшей

завуч Несвічанської школи в 50-60 их роках

Дана історія  написана в 1957 році, тому містить деякі ідеологічні штампи. Хоча від родичів точно відомо, що автор ніколи не був прихильником колгоспного ладу та й радянської влади взагалі. В праці є багато унікальних і маловідомих фактів з історії села Несвіч. Ця історія  Всеволода Павловича довгий час зберігалася в Несвічівській гімназії, записана в звичайному альбомі. Прийшов час повернути її читачам. Стилістика автора максимально збережена

                                                                                                                            Юрій Байбула
***********
Перша школа в Несвічах була збудована на лівобережжі в центрі села, де тепер проводяться мітинги несвічан. Виникла вона приблизно в 1838 році, ще в часи панування кріпосного права. Це був невеликий дерев'яний будинок, в одну класну кімнату, критий гонтою. Навколо будівлі розрісся невеликий вишневий садок, подвір’я огородили дерев’яним парканом. Побудували цю школу на кошти пана Маєвського. Причиною того, що пан Маєвський почав будівництво,  було те, що земська управа, яка завідувала освітою, віддавала під школу гарне приміщення (пізніший костел). Керівником земської управи був новокоршівський пан Бєляєв, поміщик. Фанатик католицизму, пан Маєвський пообіцяв земству побудувати приміщення під  школу з тим, щоб костел залишився місцем релігійного культу католиків. Школа будувалася селянами села і називалася Несвіцьке фундушове училище. Воно  мало три групи (першу, другу і третю). Всі три групи учнів навчалися в одній класній кімнаті під проводом одного учителя. Першим педагогом був Семенович. На навчання ходило тільки дев’ятеро дітей. Діти кріпосних селян  не приймалися. Вчилися діти панських лакеїв і вправних ремісників, які обслуговували панський маєток. В школі був встановлений суворий режим. В ній вчився Вержбицький і за якусь провину вчитель так побив його, що він став глухим. Глухим він лишився і на все життя. Дівчата в другій половині ХІХ століття до школи не приймалися. Лише з 1890 року їх почали зараховувати на навчання. Першими переступили шкільний поріг такі селянки: Левчук Ганна, Мельник Ганна, Яворська Наталія, Семенюк Софія. Грамота в цій школі була незначною. Більша увага зверталася на вивчення Закону Божого та арифметики. Викладання велось на російській мові. Особливо трудними предметами була старослов’янська граматика, яку змушували зазубрювати напам’ять. Поступово дітей до школи почало записуватися все більше і більше. Вона  вже не могла вмістити зростаючої кількості учнів. Тому почали будувати нове приміщення. Нова школа була збудована на державні кошти. Частково селяни самі допомагали в будівництві. Вони возили ліс, цеглу та заготовлювали різні матеріали. В 1905 році на місці старої школи було закінчено будівництво нової. Це був гарний будинок, критий чорною бляхою, у вигляді букви «Г». Будинок мав п’ять великих класних  кімнат, учительську і два коридори. Один великий коридор тягнувся вздовж школи, другий, менший, використовувався для одягу учнів. На великому коридорі відбувалися концерти і учні збиралися на молитву перед навчанням. Школу мала офіційну назву : «Несвіцьке двокласне фундушове училище». В ній було три групи і два класи. Після закінчення третьої групи учні переходили в перший клас. Програма школи була досить широкою, навчалося  біля 60 чоловік. Приймали в школу обдарованих та здібних дітей. Завідувачем був вчитель Голуб Іван Фелімонович. Крім нього, музику і співи викладав вчитель Толстой. Слід звернути увагу, що музика і співи  стояли на досить належаній висоті. Учитель відбирав здібних дітей до співів і вони зобов’язані були з’являтися на співочий гурток кожного вечора. Цей співочий гурток ходив до церкви у святкові дні і виконував релігійні пісні. До гуртка входили Півчук Олексій, Винничук Федот, Крищук Кузьма, брати Шумські, Шемшей та інші. Хор шкільного гуртка регулярно відвідував церкву , бо священником в несвіцькій парафії був  деспот Шидловський. Вчителями в школі працювали Жога, Ніцькевич, Гвоздіковський. Викладання велося російською мовою. В школі застосовувалася сувора палична дисципліна. Чергові учні  мали право на перерві за шум застосовувати  биття палками. Зошити учням видавалися безплатно. Учбові книги  учням видавалися в шкільній бібліотеці з поверненням назад  в кінці навчального року. Особливим предметом викладання  в школі був Закон Божий. Викладав його піп Шидловський , який відзначався крайньою суворістю до учнів. За те, що учні іноді не спроможні були вивчити його предмет, їх жорстоко карав, ставив на коліна, приміняв гречку та горох, бив  ременем. За нього всі школярі зобов’язані були з’являтися на церковну службу. Винуватих в чому-небудь ставив на коліна в церкві, поки ішла відправа. Учні, які виявляли добрі здібності та слухняність за час перебування в школі, нагороджувалися після її закінчення книгою святого Євангелія. Такою книгою Шидловський нагородив Царука Тіта. Життя дітей в школі було безрадісним. Канікули проводилися в період релігійних свят. До училища  учні ходили у формі.  З них багато вчилося добре. Висококваліфіковані вчителі давали учням ґрунтовну освіту з арифметики і геометрії. Програма школи була розрахована для вступу  в середні учбові заклади. Але не багатьом  можна було пробити шлях до середньої освіти. Цю вину цілком і повністю приписували священнику Шидловському. В розмові з вчителями він неодноразово  підкреслював, що не можна давати прав школі, тому що мужицькі діти будуть вчитися далі, а де ж ми будемо дівати своїх. Не зважаючи на тиск з боку  уряду і духовенства , молодь ішла  шукати нових знань по тернистому і важкому шляху. Деякі ішли в Тростянець, інші в Охлопів, а деякі в Житомир. Серед яких появилися і революціонери – учасники багатьох подій того часу. До таких належать Сусь Хома, Тарасюк Петро, Старчевський Михайло, Олексюк Михайло і інші. Школа в Несвічі була одна на волость. В неї привозили дітей батьки з інших сіл. Вчилися діти з Угринова, Губина, Шкліня, Михлина, Лаврова, Воютина, Садова. Для дітей батьки наймали їм квартири. Почалася війна  1914 року. Школу закрили. Навчання припинили у зв’язку з евакуацією населення аж до 1919 року. Лише після відновлення польської влади в 1920 році  було відкрито польську семикласувку.  До 1924 року частину приміщення школи займала Чаруківська гміна , другу частину займала школа. Пізніше гміна була переведена до Чарукова,  і будинок повністю зайняла школа. В школі навчання проводилося в одну зміну. Вчилися на польській мові. До школи ходили поляки, українці і євреї. Всього в 30-их роках нараховувалося 120 дітей. Урок тягнувся 60 хвилин, а перерва 10 хвилин. Основна увага  приділялася виховання в учнів  поведінки і культурних навичок, застосовувалось биття учнів. Польська школа не давала можливості  сільським дітям  вчитися в гімназіях. Вони могли вступати тільки в духовну семінарію. Під час навчання дітей польська адміністрація не цікавилася виявляти здібних для вступу в середні учбові заклади. Дівчата і хлопці після закінчення семирічки залишалися в селі і працювали в домашньому господарстві. Вчителі жили в будинку біля школи. Вони мали свою прислугу. За обслуговування їм виплачували заробітну плату за кожен тиждень. Директором школи був Лабенський. Директор  з презирством ставився до дітей сільської бідноти. Сам неодноразово піддавав їх  покаранням за навіть незначні провини учнів. В 1939 році  на базі польської семикласівки було організовано Несвічанську семирічну школу. Учні польської школи переводилися в нижчий клас. Так, 7-ий переміщався в 6-ий, шостий в п’ятий і так далі. Навчанням в обов’язковому порядку охоплювалися всі учні молодшого віку. Відмінялося биття і викладання Закону Божого в школі. Змінився вигляд самої  школи. Навколо неї посадили сад, зробили квітники. В школі стіни прикрасили портретами діячів мистецтва і науки.  Навчання велось українською мовою по нових підручниках. У школі почали викладати історію стародавнього світу , історію своєї Батьківщини, фізику, хімію, алгебру, геометрію. Програма  давала міцні і ґрунтовні знання для учнів. В кінці навчального року учні 4-7 класів складали іспит для переведення їх  в наступний клас. Вчителями працювали Ковальський, Тихолиз Гаврило, Ступницький Петро, Лазарук Зоя, Ступницька Олександра. Директором школи був Зарубін. Учням в школі організовувалися щоденні сніданки (чай, кофе). Для сиріт сніданки відпускалися безплатно.  Свято новорічної ялинки відзначали концертами і подарунками діда Мороза. В школі панував  веселий настрій і робоча дисципліна,  існувала піонерська організація, діти молодших класів були жовтенятами. Учні  влаштовували концерти для населення села. Щоденно з учнями проводилася ранкова гімнастика. Коли в 1941 році почалася війна, школа закрилася. Після встановлення німцями окупаційної влади  її тимчасово відкрили. Програма викладання в корені була змінена. Почалося викладання німецької мови і Закону Божого, як основних предметів навчання. Викладав німецьку мову син священника Зуммер Микола. В класах були розвішані українські герби – тризуби. Навчання починалося о 9 ранку, спочатку  в коридорі всі учні збиралися читати молитву, а потім розходилися по класах. Вчителями працювали Лівіцький, Лазарук, Ступницький, Зуммер та інші. Директором школи був Шульгатий. В школі головну увагу звертали на вивчення  історії Грушевського. Директор школи Шульгатий, син якогось багача, стежив за вчителями, коли деякі з них ухилялися від української пропаганди в школі. В нього були підозрілими вчителі Ступницький Петро і Ступницька Олександра. Ці вчителі і деякі інші замовчували про всі ті важливі моменти виховання, яких вимагав Шульгатий. Між директором і вчителями на грунті цього існували ворожі відносини. Німецька школа діяла не довго. В 1943 році до Несвіч із Сенкевичівки переїхав Крайсляндвірт. Школу передали в приміщення, де раніше жили попи. Частину будинку займали попи, а другу – школа. Приміщення, де жили вчителі, забрали під квартири німецького начальства. Навчання в новому приміщенні продовжувалося до кінця 1943 року. Але коли справи німців погіршувалися на фронтах, школу закрили, бо навіть самі учні старших класів її вже не відвідували. Вчителів звільнили від роботи. Після вигнання фашистів з села школу було знову відкрито. Прислані педагоги почали проводити облік дітей села і записувати їх  на навчання. Внаслідок того, що  будинок типової школи був спалений упівцями, школа залишилася в приміщенні двох церковних будинків. Директором Несвічанської неповної середньої школи призначили Ступницького Петра. Довгий час в школі працювали Усатова Олімпіада, Коваль Ольга, Вержбицька Юлія, Ступницька Олександра, Мельник Іван. Умови навчання і роботи в школі в цей час були дуже важкими. Багатьох підручників не було не тільки в учнів, але і у вчителів. Не вистачало і зошитів. Писали на різному папері. Вчителі кожного уроку давали учням конспекти. В школі було холодно, не було кімнати для відпочинку педагогів під час перерви. Вони простоювали в коридорчику, де завівали вітри з морозами. Вчителі і учні наполегливо переборювали всі труднощі. Школа виховала в своїх рядах  багатьох людей науки, культури, промисловості і сільського господарства. В 1952 році Несвічанська семирічна школа була перетворена в Несвічанську середню. Середня школа дала за роки свого існування 200 чоловік з атестатами зрілості. Три кращих учні -  Пащук Петро, Петрович Євген, Балій Михайло нагороджені по закінченні школи срібними медалями. З 1948 по 1954 рік вчительський колектив закінчив ліквідацію малописьменності  в селі. Тепер в селі немає неграмотних. Більшість громадян мають семирічну освіту. Освіта стала доступна для всіх, хто її хоче здобути. Право на освіту використовують всі жителі  села Несвіч.