Частина 5. Фінал історії Марка Крука.

Частина 5. Фінал історії Марка Крука.

  Розділ 1. П’ять років потому.

      В своїй великій квартирі Марк Крук дозволяв собі пити дороге віскі в свої двадцять з гаком років з ранку понеділка. Після третього стакана, хлопець взяв дорогий блокнот, який йому подарували Нік і Катя, його єдині і найвідоміші музичні клієнти і водночас хороші друзі.

“Дорогий щоденник, сьогодні ювілей. Ювілей мого внеску в гурт “НІКА”. За ці п’ять років ми змогли побувати в кожному місті країни і навіть декілька концертів за кордоном. Оттава могла б стати моїм другим домом. Там все майже, як і тут. Тільки більше позитиву і поганих людей. Мій психолог сказав вести цей щоденник і я слухаюсь. Хоча не знаю чому. Чому взагалі я ще до нього ходжу. Мій стан - пригнічений. Не дивлячись на успіх гурту і хороші фінансові надходження, я в депресивній ямі. Все через Аврору? Все через Аврору. Мені соромно признатись, але я створив фальшиву сторінку у фейсбуці, щоб слідкувати за нею. Її можна вітати, живе Аврора непогано, має хлопця. Людину, яку ненавиджу всім серцем. Дзвонила з Німеччини мама, вони з Сергієм орендують квартиру не гірше за мою. Коли вона мені сказала про свій переїзд, я був злий на неї. Але, зараз вже легше. Я стараюсь про неї не думати. Моя мама дивовижна жінка. Вона змогла бути все моє дитинство далеко від мене, хоч і жила поруч. Зараз навпаки все.

Наречена снилась лише декілька разів. В такі моменти здається я думаю про її слова і мої рішення. Я досі не розумію, як вона виявилась права. Як сталось так, що коли я постійно щось отримую, відчуваю себе так, наче мене обікрали. Моє життя покращується - мені здається, що я все втратив. Та не дивлячись на все сказане, я живий. Артемізія казала зворотнє, хай тепер викусить.

Я вмію зачепитися за хороше, навіть якщо його дуже мало. Ми з “НІКА” плануємо великий тур цієї осені і він має бути масштабним. Також я спробую ходити на побачення. Психолог каже, що треба перемкнути увагу. Я думаю це один із шаблонів психологів, яким вони користується.

Я думав, як закінчити цей запис. Але в голові лише. До біса…

Аврора, я тебе люблю. Твій Марк.”

        Перед тим як блокнот закрився, сльозинка встигла капнути на чорнила і слово Марк розтеклось. “Це все віскі. Треба дійсно перемкнутись.” - сказав собі хлопець.
        Він взявся за роботу, яку точно потрібно було зробити: створити афіші і графік концертів, домовитись з адміністраторами закладів, обговорити питання з апаратурою, поставити ціни на квитки, увімкнути маркетинг і поставити ціль заробітку за цей тур. Марк завжди дивувався, як в нього все вдається, не маючи досвіду. Насправді секрет був простий - хороші люди, які тобі допомагають і впевненість в собі. Самооцінка основна складова такого процесу. Через це Марк Крук ставив ціль заробітку набагато більшу, чим він очікував заради мотивації.
        Велике Місто за п’ять років змінилось на добрий лад. Велику частину вулиці не впізнати. Нові магазини, нові ресторани, нові нічні клуби і забувається лише одне - історія. Мало хто згадає чому вежа була побудована, чи хто така Ляля Ратушна і чим вона відома. Марк відчував огиду до такої байдужості суспільства. Люди не хочуть читати, але хочуть розуміти. Так це не працює.
        Марк блукав по вулицях і шукав щось старе, він принципово не ходив в нові ресторани чи бари, йому хотілось відчути цей історичний нюанс, цю аристократичну грань, яка відрізняє суспільство і мавп. Як же Марк мріяв, щоб люди вбили “мавп” всередині себе. Але мрії інколи завжди можуть бути мріями, якби ми не мріяли, щоб вони збулись.
        Хлопець зайшов в будівлю де розпочнеться великий тур гурту “НІКА”. З місця де вони починали свої любительські виступи. Тоді в закладі під назвою “Зоря” було лише сотня місць і сцена. Найкращі виступи, які бачила та сцена - це обласні змагання по співах. Марк згадав, що Аврора теж співала. Вона мала прекрасний тембр голосу. Найгірше, що хлопець забув вже голос і частково вираз обличчя Аврори, але й досі її сліпо кохав, наче колись щось може змінитись.
          В той же час на фейсбуці свого села Марк Крук побачив, що на славнозвісній долині готується фестиваль для підтримки благодійного збору. В нього виникає ідея залучити гурт НІКА для двох основних пунктів. Збільшення відвідувачів фестивалю ну і звісно ж похвалитись перед своїми друзями. Якщо ж перше буде виконано автоматично, лише сказавши, що гурт “НІКА” буде, то похвалитись треба епічно і до цього Марк хоче дуже сильно підготуватись. Дзвінок Ніку.

- Привіт, є одна хороша справа.
- Слухаю.
- Що якщо тур почати з благодійного фестивалю, це зачепить преса і це буде хорошою рекламою.

Звичайно не це було основною причиною, але в перемовинах з людьми в першу чергу треба розуміти головні потреби співрозмовника.

- Марк, ти впевнений? Якась халтурка.
- Впевнений. Згадай, місцеве радіо теж було для тебе халтуркою. Але де ти тепер завдяки ньому?

Цим Марк не планувавши, але дуже грамотно ще натякнув, завдяки кому гурт швидко набрав аудиторію.

- Короче, окей. Але давай хоч під фанєру?
- Та ні, давай живий звук. Це все таки буде на природі, буде суперська атмосфера.
- Або фанєра, або взагалі ні.
- Добре, зрозумів. Деталі скину згодом. Бувай.

Марк ще злився через лінощі Ніка. Другий був дуже впертий і можливо саме через нього, вони ще не світові поп-зірки. Нік завжди тормозив рішення, які б бустили їх.

      Коли Нік прийняв деталі і все було узгоджено, Марк Крук передав місцевому старості хороші новини. Попит на фестиваль зріс і в продаж поступили навіть квитки, до цього фестиваль планував бути безкоштовним. Марк домовився навіть з Катею, щоб вона перемовила з Ніком про те, щоб хіти були виконані в живу. Крук отримав навіть на емайл лист з відео де діти місцевої школи дякують за приїзд гурту “НІКА” і одна пісня виконана дітьми. Новостворений продюсер проникся теплом цього відео. Він впізнав на фоні вже трішки модернізовану, але його рідну школу. Років сім назад він там зустрів своє перше кохання. Аврору. Досі в голові її погляд, досі всі сни лише про неї. Марк згадав гори і те повідомлення, яке забрало барви з його життя. Від того моменту все, що було доброго в його житті це відсутність поганого.
        Марк повернувся на квартиру і продовжував складати графіки концертів для великого туру. Були охоплені всі міста країни, всі найголовніші точки де проходять великі події. Хлопець клацав на ноутбуці і знав одне - кругом будуть аншлаги. Це рівень “НІКА”. Це рівень його діяльності.
          Потім хлопець знову зайшов у фейсбук до Аврори. Ніяких змін. Жодних нових дописів і в такі моменти Марку стає легше. Кожен новий допис приносить таку порцію болі, яку ніяким антидепресантом не закриєш. На стіні висіли листи, які писались майже щодня і були адресовані лише дамі його серця.
        Перед тим як вимкнути ноутбук хлопець роздивився на заставці фото Ніка і Каті з ним на концерті в Оттаві. Високий брюнет з густими, злими бровами і середня за зростом русява дівчина з татуюванням на шиї і неймовірним вокалом вже роками були в стосунках. Марк заздрив їм. Він завжди уявляв про те, як би цим двом сподобалась Аврора, як би її колоритні ідеї покращили шоу. І фортепіано, її прекрасна гра на фортепіано. Марк думав про те, які би давала концерти Аврора. Це було б на рівні Шакіри, Мадонни чи Адель. Можливо, навіть і краще.
       
        В день коли фестиваль рідного села майорів над славнозвісною долиною, Марк глянув сторіс Аврори і дізнався, що вона в сестри в столиці і її не буде на фестивалі. Ця новина розчавила його. Це єдине, що з усього він хотів для себе. Ще один погляд, ще одна розмова, ще одна надія.