Частина 4. Клуб культури великого міста.

Частина 4. Клуб культури Великого Міста

Розділ 1. Робота

         Через декілька тижнів після поїздки в Карпати настрій Марка не змінився. Відновилась звичка писати вірші та читати старі. На пари хлопець не ходив, але Роза про це не знала. Марк казав мамі, що в нього все добре. Аврора в соціальних мережах заблокувала і видалила переписку. Залишились фото, не більше. З кожним днем ностальгія поринала в його свідомість і їла хлопця з органами. Наречена не з’являлась. Марк пересвідомив все, що з ним сталось. Він зрозумів про помилку, але хлопець був впевнений все інше, що говорила Наречена не здійсниться. Крук знає, як змінити свою долю. Тепер все буде інакше. Пошук роботи, зміна оточення друзів, переосмислення життя.
        На сайті пошуку робіт було багато оголошень. Але коли в фільтрі увімкнути “студентам”, кількість чудом зникає до мінімальної. Промоутери, продавці, консультанти були пріоритетом сайту. Але починались такі оголошення або закінчувались з фразою: “запрошуємо на неоплачуване стажування”. Марк це оцінював як модернізоване рабство. Гортаючи далі йому потрапила на очі хороша вакансія офіціанта. Непогана зарплата плюс всі чайові “на руки”. Але графік роботи був чотири через чотири дня по дванадцять годин і за місяць має бути сім повних діб. Хлопець розумів, що ця робота забере половину життя, але інших варіантів не було. Потрібно вже допомогти Розі і відмовитись від її важко зароблених грошей. Також ці зміни дадуть змогу знову повернутись в тонус життя. Відчути себе живим. Трішки змін нікому не завадить. Мабуть.
          Отже, Марк подзвонив і йому призначили зустріч в ресторані з назвою “Starry Night”. Це був вишуканий ресторан з якісними підробками найвідоміших картин Ван Гога і навіть оригінальною картиною Антона Мауве, одного з кращих друзів нідерландського художника і його морального янгола до того моменту, як Ван Гог звівся з місцевою повією. Для Марка це стало чимось більше, чим спробою піти на роботу. Це спроба влитись в аристократичний світ в який він так мріяв потрапити. І вона стала успішною.
          Через декілька тижнів Марк стояв з значком на якому було написано гордо Марк Крук, офіціант “Starry Night”. Хлопець хотів подзвонити вихвалятись єдиній людині, з яким він тримав зв’язок. Але не мама взяла трубку, це був Сергій, місцевий лікар.

- Привіт, Марк. Роза вийшла купити шампіньйони, мабуть тобі на піцу.
- Доброго дня, Сергій. Добре, передайте мамі, що я дзвонив. Маю хороші новини.
- Поділишся?
- Та мене взяли на роботу. Це не дуже серйозно, але тут дуже гарно. Відчуваю себе в своїй тарілці.
- О, я за тебе радий. Маленька порада. Перші емоції завжди гіперболізовані, тому май свіжу голову на плечах. Це так порада старого дядька, можеш не слухати.
- Ні, ні. Дякую за пораду. Я використаю її.
- Добре, тоді я передам. Бувай.

        Марк хитро усміхнувся. “Мама часу не гаїть, молодець” - подумав юнак. Обід закінчився і потрібно було продовжувати працювати. Перший день пройшов просто, його просто готували до роботи, показували кухню і бар. Марк почав пробувати все на пробу, так потрібно було, щоб офіціант краще знав меню. Йому здалось, що це робота мрія. Їсти і пити - хіба це не мрія? Мрія, допоки ти не спробуєш зелену приправу, яку в простонароді називають васабі. Типовий жарт поварів - дати цю “приємну” річ і дивитись, як людина літрами п’є воду. Марк жарт не оцінив. Та потім коли на барі йому давали пробувати коктейлі, присмак васабі зник, як і його злість на кухарів.
        Після першої зміни Марк Крук встиг навіть потрапити на зустріч клубу культури Великого Міста. Настя почала знайомити хлопця з іншими членами клубу. В просторій будівлі молодіжного центру були поети різного віку, гітаристи, прозаїки і дует співаків “НІКА”. В нього входили голосиста співачка Катя і репер Нік. Разом в них виходили чудові пісні, які були енергійні на початку і на приспіві ліричні. Ці люди були місцевими легендами у вузьких кругах. Марк Крук згадав, що на Євробаченні бачив схожих виконавців, але правда “НІКА” для нього були ще кращі. Коли вони на сцені заспівали свій хіт “Вибач, без вибачень”, Марк не зрозумів яким чином, але хотів бути причетним до того, що вони роблять. Ага-реакція прийшла в голову запаленою лампою і тепер юнак думав, як її реалізувати. Коли розпочався кава-брейк Марк підійшов до молодих артистів, які саме сміялись з жартів поетів.

- Привіт, ви блискавичні. Нік і Катя, так?
- Так, нам дуже приємно.

Обізвалась Катя. Вона виглядала зацікавленою в розмові. Нік навіть не обернувся і далі продовжував говорити з поетами.

- Ти новенький?
- Так, мене звати Марк. Я поет, але ще новачок, більше люблю слухати.
- Це цікаво, а є якісь роботи?
- Так, але старі.
- Зрозуміло.

З’явилась незручна пауза і Катя вже мала обертатись до загальної групи, але Марк встиг спитати.

- А ви виступаєте лише тут?
- Перепрошую?
- Ну цікаво, які у вас творчі плани на майбутнє?
- А ти про це… Та ніяких, ми типу крадемо біти, робимо демки. І виступаємо по барах. Якось так.
- Ого…

Марк був щиро здивований, він не розумів чому цей гурт не прагне розвиватись.

- Та я просто хочу сказати, вам треба рухатись далі. Музику слухаю з дитинства. Двадцять чотири на сім, я бачу де є перспективи. І вони у вас є.
- Дякую, звісно…
- Чуєш малий, не знаю, що ти собі думаєш, але ти розумієш, що для будь-якої справи, навіть музики, треба бабки? Капітал. Треба куплять біти, запис, реклама. Я вже мовчу далі. Там ще важче.

Вліз в розмову Нік, який весь час був тихим спостерігачем розмови.

- Чого ти такий грубий? Я просто спитав для цікавості. І скільки це коштує?
- Я не грубий, просто ти думаєш один такий розумний? Нас теж цікавить розвиватись, але навіть в бісове радіо потрапити треба десь 50 кусків. Правда, це вже з записаною піснею. А це великі гроші і радіо це так ризиково, хз, чи його хтось слухає й досі.

Марк задумався. Була велика ймовірність, що Нік правий. Це нерозумні витрати, але відчуття того, що треба щось робити, хлопця не покидало.

        Кава-брейк закінчився і виступи продовжились. Настя вийшла на сцену і прочитала вірш про Говерлу, це було щось неймовірне. Натовп аплодував і свистів. Вона вклонилась і замість того, щоб піти, Настя знову взяла мікрофон. Відлуння пішло по просторах глядацьких місць. “Сьогодні виступить, ще один мій друг. Ми з ним разом виходили на Говерлу. Він каже, що новичок, але Марк явно себе недооцінює. Зустрічаємо, Марк Крук!”. Коли всі обернулись до нього, він лише схрестив руки до Насті, показуючи всім видом, що він зараз помре від сорому. Та аплодисменти заглушили частину страху. Ноги виходили на сцену, але Марк їх не відчував. Хлопець взяв мікрофон, неозброєним оком було видно, що руки трусяться.

“Всім привіт. Я - Марк. Дякую, Настя. Я цього ніколи не забуду. В мене є старі вірші. Зараз… Ну хай буде цей. “Сон мого короля”...”

В очі світив прожектор, голос звучав неприродній. Та не дивлячись на це, з кожною строфою звучало все краще і було чути, як люди шептали щось один одному.

“... Спав на асамблеях, під вірші, які писав Гольд. Тепер спить під землею, спить, як старий король!”

Марк зупинився. Пауза. Піт тече по чолі. Перші хлопки, за ними ще одні і ще одні. Аплодисменти зростали, лише людина відходила від трансу поезії, яку залишив Марк. В кінці почались овації. Хлопець не міг повірити своїм вухам і очам. Він щасливий зійшов і підсів до Насті.

- Ого, біля мене сидить Волт Вітмен!
- Та годі тобі. Дякую, це було неймовірно.
- Головне зробити перший крок, юначе. Перший крок.

        В трамваї було майже безлюдно. Дуже пізня пора давалась взнаки. Марк слухав музику в навушниках і думав про сьогоднішний тріумф. Він думав про те, що коли приїде додому то буде писати. Потрібно щось нове. Потрібно повертатись до поезії. Коли Марк приїхав додому і ліг на ліжко, втома почала перемагати. Він засинав, дивлячись на “дзеркальну Кассіопею”. “Все піде не по твоєму сценарію, Артемізія, я тобі обіцяю.” - Марк це сказав і почав плакати.