Частина 3. Гори, які танцюють в тумані

Частина 3. Гори, які танцюють в тумані

Розділ 1. Нова подруга

          У вікні було видно місто, як на долоні. Найбільша будівля мала ще радянське коріння. Вона виглядала так гидко, була підписана російською мовою: “Завод ім. Антипова, 1959 р.”. Єдиний “старший брат” в Великому місті, тому що всі інші будівлі були гарні, оздобленні під сучасні стандарти. На восьмому поверсі була природнича кафедра, в якій проходили пари. Сама будівля університету ожила і загуділа голосами тисячі студентів, які сьогодні розпочали новий рік навчання. Для когось ці пошарпані стіни вже, як рідні, для когось ці пофарбовані сходи десятим шаром фарби ще зовсім нові. Йшла третя пара і Марк вже втратив весь ентузіазм, тому просто дивись у вікно, інколи переводячи погляд на своїх одногрупників. Так робили всі присутні на парі, кожен ніби на ринку оглядав, хто і що буде їх оточувати наступні роки. Юнаку і на огляд ентузіазму не вистачало, дуже втомився. Гуділи вени голови і шум міста з перших днів створював тиск, який Марк дуже добре відчував. Йому тут не раді, він тут чужий.
          Біля нього підсіла його найкрасивіша одногрупниця блондинка з обширним макіяжем. Вона на першій парі ввічливо спитала, чи біля Марка не зайнято? На що він сухо відповів “сідай”. Дівчина виглядала так, ніби вже роками працює моделлю і знає, що і як її треба одягти, пофарбувати, причепурити, щоб виглядати лакшері на фоні з усіма. Ось її схоже теж стало нудно четверту годину сидіти і слухати монотонні лекції, тому вона почала тихо говорити до Марка.

- Чуєш, красунчику, як тебе звати?

Її навички флірту автоматично вмикались, тільки лише почалась розмова.

- Я Марк, за красунчика - смішно! Я оцінив.
- А я Гертруда, не дивуйся одразу, в мене батько - німець.
- Та нормально, Марк теж не звичайне ім’я.
- Але красиве, як і ти.

І вона широко усміхнулась. Марк навіть смутився, щось він не очікував так просто ні з чого отримувати компліменти.

- Дякую, але з чого така люб’язність?
- Просто ти виглядаєш, як я. Мені так здається, ти не заучка. Подивись навколо наша група - це ще та задачка для нас. Важко їх буде навчити правильно жити.

Марк роздивився і трішки здивувався - всі, окрім нього і Гертруди писали наполегливо конспект.

- Але щодо мене ти теж помиляєшся. Я теж заучка, просто зараз трішки стомився.
- Мене не проведеш, красунчик. Сьогодні йдемо в гуртожиток разом. Я тобі покажу Велике Місто, ти ж не місцевий, ні?
- Ні, я з села. А що ти мені можеш показати?
- О, ти що… Велике Місто це одне із найдивовижніших місць для молодих, красивих, як ми. Ти втягнешся, обіцяю.
- Хм, ну побачимо. Може це й не погана ідея.
- Це прекрасна ідея, Марк.

І Гертруда вдарила ніжно лодонею по коліну Марка, ніби збадьорююче. Хлопець був не готовий до такого, це було якось трішки інтимно і неочікувано, але він промовчав.

        В цей момент хтось глухо постукав в двері і зайшов старий, досвідчений, але гарно, офіційно одягнений декан. Він з захопленням роздивлявся на всіх учнів і ніби акцентував погляд на Маркові. Декан став в центр і оголосив свою заготовлену промову:

“Шановні студенти, вибачте, що я перервав вашу пару, але хотів особисто привітати ще раз вас з вступом і сказати, що наш факультет найкращий. І це не нарцистичні погляди, а неофіційна статистика, яку колись проводили студенти. Наш факультет має трішки інші цінності. У всіх інших факультетах вам скажуть - цінність, честь, дисципліна. Ми скажемо - життя, романтика, подорожі! Одну із таких подорожей прийнято проводити на Говерлі. Це наша славнозвісна посвята, де студенти дають клятву бути старанними і підтримувати наші цінності. Шановні, ця подорож і є тим соком життя, яке ми називаємо насолоди. Це буде ваш перший виклик туристи, ви готові відкрити життя з зовсім іншої сторони?”

            Декан говорив так життєрадісно ніби він озвучував заключні слова фільмів з хорошим кінцем. Ти починаєш вірити йому з перших фраз. Марк сидів і не розумів, чи дійсно це і є цей швидкий темп Великого Міста. Як сталось, що за декілька хвилин в нього сформувалась подорож і почала залицятись гарна дівчина. В своєму селі, щоб такі події відбулись потрібно було почекати років п’ятнадцять. Все, наче в сні. Але ось справжня Гертруда, яка вже записувала, що потрібно купляти в гори і декан, який сильно наполягає на поїздку і навіть в ситуації чого він допоможе з фінансової точки зору. Крук заглибився в своїх думках надовго та коли повернувся в реальність, декан доказував вдячності за сумлінну працю, попрощався і пішов.
            Гертруда дописуючи останні позиції, в яких були в основному креми від різних шкідників, стрімко притянулась до Марка. Вона подивилась так впевнено і їхні лиця були так близько один до одного, що здавалось ніби дівчина вже всередині. Гуляє по душі своїм поглядом, який юнак запам’ятає ще довго.

- Будеш зі мною сидіти в автобусі?
- Ой, отак одразу? Ти щось занадто активна. Може ти під чимось?
- Так під твоїми голубими очима, чи які вони в тебе?
- Якісь банальні підкати, насправді. В мене є дівчина, якщо що, тому шукай собі когось іншого.
- І де твоя дівчина? Ти запросиш її з собою?
- Не знаю, можливо, тобі яка справа.

Марк вже почав просто вести грубо, щоб зменшити обороти, які поглинали його і він через відчував себе не в своїй тарілці.

- Та ніяка. Просто ти якийсь не виглядаєш щасливим, була б в тебе хороша дівчина ти б світився розказуючи про неї, а це щось… Ну таке.
- Та я щасливий з нею. Але чому тобі я маю це розказувати.
- Ну добре, не заводься. Але місце біля себе тримаю, якщо передумаєш - ласкаво просимо до компанії.
- Добре, ти теж вибач. Може нагрубив тобі.
- Все добре, сьогодні купиш морозиво мені і ми квити.

В цей час прийшло повідомлення від Аврори. Вона кинула фото своєї собачки. Марк просто лайкнув повідомлення і повернувся до розмови.

- Це не чесно. За що морозиво? За те, що ти залазиш в мій особистий простір?
- Ні, просто так. Невже ти б не хотів зробити мені приємно?

Останнє питання було поставлено якось неприродньо.  

- Ну чому… Можу й просто так.
- Ось, ти ж хороший. Не прикидайся поганим і все буде добре.

        Пара проходила нудно. Час тягнувся, наче якісний пластилін. Це була прекрасна змога залишитись з собою наодинці. Гертруда подарувала Марку різних імпульсів, які потрібно було профільтрувати. Марк не бачив ще таких людей, таких близьких і далеких водночас. Він засумував за Авророю, за обіймами і романтикою, яка була, як пальне для Крука. Тиск, який був всередині і зовні приносив додаткові проблеми і Марк просто не міг заспокоїтись. Таке відчуття, наче Мертва Наречена поруч. Вона дихає йому в спину. Він відчуває ту саму напругу, як і роками назад, коли в зоряну ніч виділялось лише одне сузір’я і голосно сказана фраза “... ми будемо на рівних” ще дзвенить у вухах, не дає жити на повну.

      Пари закінчились і Марк подумав, що було б добре отримати тиждень канікул. Він отримав так багато інформації, ще й ця Гертруда, хто вона така і чому вона лізе не в свої справи? Коли хлопець вийшов з аудиторії, то зрозумів, що тут живі емоції зашкалюють. Студенти бігають, наче кров по артеріях. Імпульсивно і швидко. Крики відбивали бідні радянські коридори, скільки вони вже бачили? Скільки вони вже чули? Марк зайшов в ліфт і він вже закривався, як побачив Гертруду, яка точно не встигала потрапити всередину. Машинально юнак поставив ногу і двері ліфту ніби з зітханням відкрились знову. Що це було? Етика чи бажання далі спілкуватись з Герою?

- Ей, Марк… Дякую, думала ти вже втратиш шанс поспілкуватись зі мною.