Частина 1. Мертва наречена.

Розділ 1. Чоловік мертвої нареченої

          У вікні стояла рожева пастель літнього світанку. Марк Крук ніколи не любив цю пору дня. У цей ранній час йому не треба було вставати, але він кожен раз з огидою думав про те, що починається новий день, який не принесе нічого цікавого. Усю ніч Марк писав у чатах свою думку на всім відомі суперечливі питання: фемінізм, екологія, література, новинки фільмів тощо. Як для свого віку, Марк був дуже розумним, і часто саме його аргументи залишались найобговорюванішими в чатах. 

          Крук почув рух у сусідній кімнаті. А це означало лише одне: його мама починає збиратися на роботу. Роботу, яку, звісно, вона ненавиділа всією душею. Та іншого виходу не було. Вони з Марком живуть лише вдвох. Батько загинув на заробітках за кордоном. Він був будівельником і часто працював на великій висоті. Але одного разу неякісний трос не витримав і раптово порвався. Помер чоловік зовсім молодим, Марку не було тоді й року. Через цей фатальний випадок фірма закрилась, навіть не виплативши ні одного цента постраждалій сім’ї. Схоже, що з професійного у цій компанії були тільки юристи. Але Роза, так звали маму Марка, не дуже й боролась за справедливість. Вона вже звикла до цього життя, яке, на її думку, завжди було передбачуване. 

          Роза працювала вчителькою і вже пройшла екватор цього процесу. До пенсії залишилось менше половини. Працювала вона у сусідньому селі, до якого було не так і просто добиратись. Через це її будильник дзвонив на декілька годин раніше, бо дорога займала довгий час. Ще декілька тижнів - і в неї буде літня відпустка. Тоді Роза зможе відпочити, як зараз відпочиває її син. Хоча йому теж не до відпочинку. 

          Він закінчив школу і вже склав тести на непогані бали. Хлопець загубився перед вибором ким бути в житті. Йому здається, що він ще занадто юний, щоб робити такий важливий вибір на цьому етапі життя. Марк, який постійно бачив важку працю своєї мами, не мав бажання йти по її слідах. Все інше йому підходить. Він непогано знає географію, історію, математику, але найбільше йому подобається література. Що гріха таїти - він і сам пише вірші. Щоправда, в шухляду. Одного разу він зачитав своє творіння в школі і його висміяли через це. Після того він і не бажає читати комусь. 

           Поки Роза йшла на кухню робити собі каву, Марк дописував у нотатках: "Вірші — це мій внутрішній світ. Він виглядає, як звичайна кімната, куди батьки мені купили меблі, а порядок маю наводити я. У цій кімнаті постійно бруд і пил. Ця метафора — мої переживання, депресія, біль, страх. Вірші — це ніби пилосос, який втягує в себе всі ці фактори, фільтрує і видає їх текстом на папері". Марк завжди мріяв побороти цей страх публіки і писав сценарії своїх нездійсненних виступів. Він дописав і заснув. 

          Роза поснідала кавою і почала збиратися. Перед виходом зупинилась і подивилась на свого сина. Вона єдина його розуміла і, можливо, могла б допомогти, але він не пускав її до свого світу. Та вже й було пізно. Марк Крук ніколи не розказував мамі про проблеми з дівчиною, про свою творчість, про булінг, про те, як його лупцювали за те, що він просто заступився за незнайому людину і про багато іншого. Мама цього всього не знала, але відчувала, що доля в Марка не проста. Роза була впевнена в тому, що її син особливий і в старості в неї буде прекрасне життя завдяки йому.

         Роза вийшла на вулицю. Вранці пробило холодом так, що здавалося, ніби надворі мороз. Напівсонна, вона йшла по вже максимально стоптаних стежках. Скільки вона вже проходила тут? Тисячу разів? Сотні тисяч? Мільйон? Вона почувалася так, як другорядні персонажі з комп'ютерних ігор, чиї дії прописані банальними скриптами, що циклічно повторюються. Надворі була приблизно шоста година, а село вже не спало. Окремі персонажі створювали враження, що день вже давно почався. Село було не розвинутим: надто багато покинутих хат і ніяких веселощів. Молоді ставало все менше і менше. Ще декілька десятків років і від цього хутора не залишиться нічого.
          Пройшовши чергову вулицю, Роза почула, як про неї шепочуться бабки, які сиділи на лавочках біля своїх дворів. Їхні будинки розташовувались на центральній вулиці, тому тут завжди був рух і теми для пліток.
 

— Хто це, Никифорівна? 

— Євдокіє, ти що, не впізнаєш? Це ж мама чоловіка мертвої нареченої. 

— Роза чи що? 

— Так, вона вродє…

          Вони говорили так голосно і безцеремонно, що Роза, звісно, почула. Незважаючи на те, що історія з Марком сталася вже майже рік тому, кличка в нього залишилася залізобетонна.
 

          Легенда про мертву наречену, яка декілька століть тому теж жила в цьому селі, була на вустах вже давно. Попри те, що дівчина любила зовсім іншого юнака, батьки змусили її вийти заміж за пана, який тримав ці землі. Мертва наречена довго думала, просила знайти інший вихід, але у ті часи йти проти волі батьків було неможливо. Весілля мало відбутися. Почали готуватись масово: за весь час таких великих заходів тут не було. Всі виноградники обірвались, всі свині були зарізані, весь хліб спечений — пан одружується! В той день молода, незаймана наречена, проплакала кілька годин у своїй маленькій кімнатці, дивлячись у люстерко. Батьки заспокоювали, як могли: розказували байки про шалене багатство і волю, що на них чекає. На них! Не на наречену. Коли почалось вінчання, дівчина побачила, що на весілля прийшов хлопець, якого вона так любила. І серце забилося інакше. Вона зробила помилку і так жити не змогла б. А далі - біг! Чимдалі. Чимшвидше. Почала збігати з гори і застрибнула в суцільний туман рідної долини. Долини, в якій протікає річка, що, за легендою, і є сльозами нареченої. Кажуть, саме через це річка зовсім-зовсім маленька! За легендою, наречена без вагань стрибнула з моста у воду, і більше її ніхто не бачив. Тіло теж не знайшли, що дуже дивно, зважаючи на розміри ріки. Нині досі говорять, що наречена ще блукає долиною в білій сукні, що світиться вночі.
          Марк любив такі страшилки, тому минулого липня разом із трьома однолітками вирішив переночувати в наметі в тій долині. Певною мірою через цікавість, а ще для того, щоб показати одне одному свою сміливість. Спочатку вдень було традиційне свято цього села. Частина хлопців стрибала у каламутну воду. Через те, що річка маленька, вони бовтались на одному місці і скакали один на одного. Дівчата за традицією пускали свої вінки з польових квітів і стрічок на воду. Ті хлопці, які купались, швидко половили їх, показуючи всю чарівність сільського флірту. Дорослі варили уху з купленої риби, бо в річці вона не водилась, і пили пиво. Коли всі вже гарно посиділи, починалось цікаве змагання між поколіннями. Команди старших і молодших змагалися в таких цікавих речах, як перетягування канату, віджимання, найкращі стрибки у воду, стрільба з рушниці по банках, харчування на швидкість тощо. Зібралось майже все село! Потім, коли люди розходились, контрастно-весела картинка ставала темною, як з фільмів жахів. На долину спускався дуже густий туман, кричали сови. На весь пейзаж, оточений лісами, була лише одна палатка і чотири людини.