Історія про втрачену Алебарду
Пролог
Вітер мчав крізь розбиті пагорби, змішуючи запах заліза, диму та змертвілого листя. Над полем битви зависла тиша, важка й гнітюча — тиша, яка приходить лише після справжньої різанини.
Там, серед повалених прапорів і обпаленої землі, стояв воїн на ім'я Тарен Варт, тридцятип'ятирічний вояк із обличчям, що давно забуло, що таке посмішка. Його очі — холодні, як вода в гірській ущелині; рухи — різкі; голос — сухий, наче камінь.
Але цього разу він стояв не від перемоги.
А від страху.
Бо серед мертвої землі не було того, що для нього означало все.
Алебарди.
Його зброї, його честі, його клятви, єдиного предмета, який тримав його живим усі роки війни.
Алебарда була не просто зброєю — це був родовий спадок, подарований старшим братом, який загинув десятиліття тому. За військовим статутом втрату зброї карали повішенням — неважливо, чи ти вбив десять ворогів, чи врятував сотню побратимів.
Тарен стискав зуби.
Над головою пронісся крук, каркнувши так, ніби сміючись із його біди.
— Прокляття, — буркнув воїн. — Хай ця війна забере мою шкуру, але не честь.
Він підняв меч супротивника, щоб хоч мати чим захищатися, і рушив у темний ліс, з якого почалася його найважча подорож.
Подорож, у якій він мав знайти свою алебарду.
Але знайде дещо інше.
#8769 в Любовні романи
#2019 в Любовне фентезі
Відредаговано: 24.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
