Розділ 5

Евакуатор заїхав на автосервіс, це був яскраво освітлений гараж. Це місце було сповнене темної, вируючої харизми. Яскраві промислові лампи під високою стелею заливали все різким, майже хірургічним світлом, у якому танцювали порошинки. У повітрі стояв густий запах бензину, важкого мазуту й чистого електричного озону від зварювання, яким займався один із хлопців у дальньому кутку.
Простір був заставлений, але не захаращений. У ньому стояли чотири машини в різному стані розібраності. Одна простенький, робочий «Форд», поруч старий, пошарпаний пікап із вм'ятинами на боках. Дві інші машини були явно класом вищі, з-під брезенту виглядало витончене хромоване крило однієї та виднівся салон із дорогої червоної шкіри в іншої,  але вони були так розібрані, що визначити їхню модельну приналежність було майже неможливо. Уздовж стін тягнулися високі стелажі, заставлені рядами найрізноманітніших коробок і ящиків: консерви, соки, ящики з дорогим алкоголем, одяг, гори автозапчастин і багато чого ще. Це було не просто СТО, а скоріше склад контрабандистів. У кутку виднілася невелика внутрішня прибудова, обшита деревом, із одним великим вікном — це, судячи з усього,  був кабінет.
Кеті бадьоро вискочила з кабіни евакуатора разом із Лоуренсом. 
— Отже, командо! Слухайте накази капітана! — крикнула вона, і її голос луною відбився від бетонних стін.
П'ятеро хлопців — троє в робочих комбінезонах, замащених мазутом, і двоє у простому одязі — одразу ж вишикувалися перед нею струнко, із широкими, задоволеними усмішками на обличчях.
 — Тачку знову взути в красиві туфлі! Замовлення поза чергою, треба зробити сьогодні, — наказувала вона. 
— А мені потрібна… точніше, ось йому, — її палець вказав у бік Лоуренса, — пара взуття, сорок другого розміру. Бажано зручна. І нові шкарпетки. А я у свій кабінет. Мені треба обговорити деякі деталі з нашим новим замовником.
Під веселі смішки хлопців вона підхопила ошелешеного Лоуренса під руку й потягнула в ту саму невелику, обшиту деревом прибудову всередині складу.
Лоуренс сидів у доволі затишному, хоч і трохи пошарпаному кабінеті Кеті, притискаючи до забитої щоки холодну, запітнілу пляшку пива. Він роззирався. У повітрі витали запахи цілком хорошого тютюну й старого дерева. Меблі були не нові, але добротні: шкіряний диван, що бачив види, великий письмовий стіл, шафа, забита папками й документами. На столі горіла лампа з червоним абажуром, відкидаючи на стіни теплі відблиски. Поруч стояв невеликий столик, на якому лежали тарілка з недоїденим сендвічем, чашка, термос і блокнот.
Щойно вони ввійшли, Томмі покликав Кеті. Вони про щось шепотілися за причиненними дверима хвилин п'ять. Лоуренс розчув лише уривок фрази, вимовленої Кеті з подивом: «Той самий?! Нічка стає дедалі цікавішою...»
Кеті знову ввійшла в кабінет, і її погляд на Лоуренса був уже іншим — у ньому змішалися цікавість і розрахунок. 
— Отже, прекрасний принце, — почала вона, підхоплюючи з тарілки свій недоїдений сендвіч. Вона кинула Лоуренсу маленьку пляшечку з таблетками і простягнула термос. 
— На, випий. Це аспірин. Голова тріщатиме менше.
Випивши аспірин і запивши його гіркою, міцною кавою, Лоуренс зустрівся поглядом із Кеті, яка з непідробним інтересом його вивчала.
 — А тепер давай ще раз усе обговоримо, — сказала вона, відкушуючи шматок сендвіча. 
— Ти точно бачив татуювання вугра, що стискає корабель? 
— Так, — кивнув Лоуренс. 
— Воно було в нього на грудях. Коротка стрижка, шкіряна куртка, невисокий зріст... 
— А поруч із ним був кремезний хлопець зі щоками, які тягнуться донизу, і зубом, що випирає з-під нижньої губи? Теж у шкіряній куртці? — уточнила вона. 
— Так, усе так. 
— Ну, з таких персонажів, що підходять під опис, мені відомі тільки Френкі «Вугор» і Денні «Бульдог», — жуючи, вела далі Кеті. 
— Сенс поговорити з ними є. Щодо твоєї тачки — все буде готово відносно швидко. Взуття тобі зараз знайдуть. А от ти… ти точно хочеш піти зі мною на їхні пошуки?
У її тоні Лоуренс почув приховане запитання: «А ти точно готовий піти зі мною, багатенький хлопчику,  бо ж ти точно не пристосований до таких прогулянок, і я не хочу, щоб тебе знову скалічили».
Але Лоуренс, вихований на класичній літературі й героїчних історіях, вирішив не втрачати гідності перед цією грубуватою, але дуже яскравою дівчиною. 
— Так, звісно, готовий! — твердо сказав він. 
— Вони просто мене підловили несподівано цим аперкотом, тому все так і вийшло. Я не підведу, обіцяю. Зазвичай я хороший боєць.
Кеті розреготалася. 
— Ха-ха! Гаразд, принце. Леді Кетрін приймає тебе у свій загін. Назвемо тебе сер Сліпий Аперкот, бо ти їх просто не помічаєш! — зі смішком вирвалося в неї. Помітивши, як він зніяковів, вона  одразу змінила тон. 
— Гаразд, не переймайся, у всіх бувають невдалі дні. У мене після одного такого з'явився золотий зуб. Вона блиснула тим самим зубом, намагаючись його підбадьорити.
— Загалом, мій план такий, — продовжила Кеті, стаючи серйозною. 
— Йдемо по тих місцях, де можуть вештатися «Вугор» і «Бульдог». Якщо знаходимо їх, відбираємо твій годинник. Якщо ні, повертаємося назад, і ти їдеш додому на машині з новими колесами. І за всю цю допомогу я візьму з тебе вісімсот баксів.
Сума була чималенькою — хороша місячна зарплата головного менеджера, топового інженера або  успішного працівника клубної чи кіноіндустрії. Кеті, дізнавшись від Томмі, з якої родини Лоуренс, вирішила підняти початкову ставку вдвічі. Але Лоуренс був готовий заплатити й тисячу. Якби не Кеті й Томмі, він би, напевно, так і залишився лежати в калюжі, а потім подзвонив би з телефону-автомата Кларенсу або начальнику охорони батька, дядькові Джоуї, і дозволив би собі поплакати в машині від образи й відчаю, поки чекав би на допомогу. Але їхня поява не дозволила йому розкиснути, і навіть навпаки, у ньому прокинулося бажання бадьоритися.
— Так, мене все влаштовує, — швидко промовив він.
— Дякую тобі велике. А можна питання? 
— Валяй. 
— А чому вони мою машину не вкрали, а тільки колеса зняли? Я, звісно, радий, що вона залишилася, але все ж таки... 
— Розумієш, тачка в тебе відпадна, але для нашого району надто примітна. Серйозні хлопці ведуть справи в інших його частинах. Тут здебільшого мешкає шпана і… такі, як ми, — вона обвела рукою простір навколо, — загалом, трохи крутіші за шпану. І таку тачку сплавити мало в кого є зв'язки. На запчастини  як варіант, але хлопці бояться брати занадто помітні машини, бо господар може швидко знайтися, та ще й дуже злий. Тому зняли тільки колеса з дисками — їх продати легше.
Вона зробила паузу й хитро всміхнулася. 
— А тепер, можна я поставлю запитання? 
— Так, звичайно. 
— А що, такий прекрасний принц, як ти, взагалі забув у «Будиночку втіх»? Місце, звісно, непогане, але ж є той-таки «Будиночок Радості» та інші місця, спеціально для таких, як ви. 
— Чесно… — Лоуренс почервонів і опустив очі. 
— Я переплутав Франклін-стріт і Франкльор-стріт. А коли зрозумів свою помилку, злякався місцевої охорони й вирішив не йти...
Кеті знову розреготалася, закинувши голову. 
— Лоуренсе, ну ти даєш! Із дівчинкою хоч повеселитися вдалося? 
— Так, вдалося, — сором'язливо відповів хлопець. 
— Ха-а! Ну, значить, день минув не зовсім даремно!
До кабінету зайшов один із хлопців у комбінезоні. 
— Кеті, ось. Він простягнув Лоуренсу пару нових робочих черевиків сорок другого розміру й чисті чорні шкарпетки. 
— Будь ласка, — з легкою усмішкою промовив він, кидаючи цікаві погляди то на Лоуренса, то на Кеті. 
— Віку! — гаркнула Кеті. 
— Давай без цих жартів! Я без слів чую всі твої думки! 
— Вибач, Кеті, — буркнув той і швидко зник за дверима.
— Побачили капітана з хлопцем красивішим за мавпу, й тепер жарти жартують, — зло, але з усмішкою на обличчі, промовила Кеті. 
— Гаразд, принце, вдягайся і пішли. Лоуренс, натягуючи черевики, які виявилися напрочуд зручними, із сумнівом подивився на неї. 
— А може, нам із собою Томмі взяти? Або ще когось? А то хтозна, раптом «Вугор» і «Бульдог» будуть не самі.
Кеті з іронією подивилася на нього. У її погляді явно читалося: «Знову боїшся по пиці отримати?» 
— Не хвилюйся, і удвох упораємося. У мене є така солідна охорона у вигляді тебе. А якщо ти і пропустиш знову аперкот, у мене є ось це. Вона відчинила дверцята шафи, дістала з невеликого сейфа чорний, рифлений Кольт «Нью Сервіс», закинула жменю набоїв у кишеню куртки, зарядила шість набоїв у барабан і сховала револьвер у кобуру під курткою. 
— І є дещо простіше, — вона дістала з того ж сейфа важкий латунний кастет. 
— Тож, якщо раптом що, не бійся. Якщо ти мене не захистиш, я зможу сама. Вона сказала це зі смішком, але в її очах не було й тіні жарту. 
— Пішли, Бенксе. Будемо повертати твій годинник. 
Вона вийшла з кабінету, залишивши  Лоуренса наодинці з його новими черевиками й дуже змішаними почуттями.