Розділ 13-й. Порятунок.

Коли слідчі Гейл і Джонс зайшли до будинку, то виявили, що він повністю порожній. З деяких кімнат навіть винесли всі меблі - і це одразу кидалося в очі. Найбільше здивувалася Марго. Вона не могла повірити, що помилилася.
Джеремі рвало на шматки від люті, і він не знав, куди бігти. То метався по кімнаті, то хапався за голову, то просто завмирав у ступорі, дивлячись в порожнечу. На жаль, зараз він був не в змозі мислити тверезо, тож уся надія лише на Марго.
Джонс не злилася. Вона розуміла його почуття й намагалася поставити себе на місце Гейла. Уявила на мить, як би поводилася сама, якби замість Крістіни зник її Стівен або, не дай Боже, син Коллін - і аж затремтіла від жаху. Але, на щастя, вона краще справлялася з емоціями, ніж напарник, тому одразу почала аналізувати факти й події з самого початку.
Минуло зовсім мало часу, як вона здогадалася: єдина людина, яка пов’язує їх із Віктором - це той, хто знає набагато більше, ніж здається. Марго дістала з кишені візитку Ріккі Лінкера й зателефонувала:
– Містер Лінкер, це слідча Маргарет Джонс. – сказала вона після довгих гудків і одразу ж продовжила, не чекаючи відповіді. – Знаю, ви не раді цьому дзвінку, тому перейду одразу до справи. Мені від вас потрібно лише одне – інформація про вашого друга, Віктора Корнелі.
– Емм… Я не розумію, про що ви. – невпевнений голос на тому кінці дроту виказував тривогу.
– Послухайте, Ріккі… – Марго стримала роздратування. – Вас досі не викликали на допит лише тому, що я вірю: ви нікого не вбивали. Але це може дуже швидко змінитися. І це не погроза. У нас є докази, які вказують на вашу причетність до справи, яка вже стала дуже гучною. Ви купили будинок Валетто, знайшли серед його речей інформацію про жертв. Пам’ятаєте ноутбук, про який я вас запитувала? Так от, ви входили до них у довіру, а потім убивали. Як вам така версія? – Марго говорила дуже повільно і відчувала, що її уважно слухають. – З одного з місць злочину у нас навіть є відеозапис, де жертва була помічена нібито з жінкою. Але це була зовсім не жінка, містере Лінкер. Це були ви. Ваша статура, довге волосся - ззаду у темряві легко переплутати, правда ж? Як гадаєте, скільки часу знадобиться такому прокурору, як Рой Хантер, щоб знайти сліди вашої присутності на кожному з місць убивств?
– Але я… я нічого з цього не робив…
Марго почула глибоке зітхання із нотками смутку й страху на тому боці слухавки, але їй було байдуже.
– Різниця тільки в тому, що на відміну від Хантера, я стою на боці справедливості. – перебила його Марго. – І я підозрюю, що Віктор міг маніпулювати й вами також. Або ж сильно вас залякати…
– Я навіть не знаю, як реагувати і що вам сказати… – знову прозвучало те саме сумне зітхання.
– Послухайте, містере Лінкер. Ріккі… – Марго потерла скроні й спробувала зробити вигляд, ніби щиро співчуває, хоча не до кінця вірила в його щирість. Але їй була потрібна інформація, і вона збиралася витиснути її будь-якою ціною. – Я ж бачу, що ви хороша людина. І навіть якщо ви схибили - ніколи не пізно покаятися. Я прошу вас, допоможіть нам знайти Корнелі. Поки він не вчинив ще одного вбивства. Я впевнена, що ви можете знати, де він зараз.
– Ми майже не спілкувалися. І він ніколи не говорив, чим займається. – голос Лінкера став трохи впевненішим, але страх усе ще вчувався. – Але я вам клянусь, я не знав, що він їх убиває. Коли побачив новини - тільки тоді до мене дійшло… – він замовк на кілька секунд. –  Я не знаю, навіщо він просив мене з ними зустрічатися. Я не очікував нічого поганого. Хоча я й розумів, що він буває в тому домі, але не знав, навіщо… повірте, я справді не знав…
«Ну ось, уже хоч щось» – подумала Марго. Вона намагалася вловити сенс усього потоку його розкиданих слів і терпляче чекала. Лінкер продовжив:
– Розумієте, він так вихваляв той будинок. Навіть частину грошей позичив мені, аби я зміг його купити. Лише згодом я зрозумів, що став заручником ситуації. – Ріккі раз за разом зітхав. – А потім посипалися його прохання: познайомитись з одним, увійти в довіру до іншого. Нічого особливого, хоча виглядало це підозріло. Звісно, я питав, навіщо йому це, але відповіді були тільки відмовками. Я й гадки не мав, що він збирається робити. Та й треба було якось віддати борг. Ми планували переїхати в новий будинок вже влітку, тож часу на роздуми не було. Я хотів продати кілька картин, і так би викрутився. Але, чесно кажучи, я навіть не думав, що він так часто буває в тому будинку. А тепер стало ясно…
– Містере Лінкер, я вас розумію, дякую за щирість! – вигукнула Марго, щойно він зробив паузу. Час ішов, їй була потрібна конкретика, хоч якась зачіпка. – Ми зараз тут, у вашому будинку. Тут нікого й нічого немає.
Ріккі мовчав від здивування, і Джонс продовжила:
– Віктор викрав людину, розумієте? Дівчина у великій небезпеці, і це перше місце, куди ми приїхали в надії їх знайти. Мої колеги поїхали до нього додому, щойно дізналися про його причетність, але поки – нічого. Я зателефонувала вам у надії, що ви знаєте, де він міг її сховати? Рахунок іде на хвилини.
– Але я не знаю, де він зараз. – він на секунду замовк. – Хоча… зачекайте… – ще одна пауза. – Не впевнений, що це вам допоможе. Але, принаймні, можна перевірити.  
– Говоріть, містере Лінкер. – Марго була така нетерпляча, що не могла цього приховати. – Усе, що знаєте… будь-що може допомогти.  
– У мене є заміський будинок, в якому жили мої батьки. Але з дня їхньої смерті ми там майже не бували. – Ріккі ніби заїкався. Він дуже обережно підбирав слова. – Віктор добре знає це місце… проте, я не знаю, чи є сенс… Я зараз надішлю вам адресу і координати в повідомленні.  
– Добре! Велике вам спасибі, містере Лінкер. – вперше за весь час розмови Марго щиро подякувала.
– Нехай вам усе вдасться, слідча Джонс. І пробачте мені, я справді…  
– Ще раз дякую, Ріккі. – перебила його Марго. – Не хвилюйтеся, ми зробимо все можливе, щоб вас захистити.
Отримавши SMS, Маргарет одразу кинулася до напарника й почала його трясти:  
– Джеремі, будь ласка, зосередься! – він був відсторонений та ніби неживий. – Треба їхати, негайно!
Марго також попередила інших колег, повідомивши про отриману інформацію. Зрозумівши, що тут більше нічого шукати, усі розсілися по автомобілях та поїхали. Цього разу за кермо сіла Джонс, і Джеремі не став сперечатися - одразу вмостився на пасажирське сидіння, виглядав так само виснаженим і відчуженим.  
– Якби я знала, чим усе закінчиться, наполягла б на твоєму відстороненні ще на самому початку. – з докором поглянула вона на напарника і натиснула газ.
За кілька хвилин напруженого мовчання завібрував телефон Марго - надіслали файл з досьє на Віктора Корнелі. «Швидко спрацювали» - подумала Джонс і переслала SMS напарнику.
– Зроби послугу, прочитай, будь ласка, вголос. У мене руки зайняті. – і одразу зосередилася на дорозі, розуміючи, як зараз важлива кожна хвилина.
Джеремі з усіх сил намагався сконцентруватися на тому, що відбувається зараз, бо всі його думки від часу приїзду до того злощасного будинку блукали у минулому. Він постійно згадував ланцюжок подій, що привели до цього моменту. Пам’ятав, як його Крістіну вже намагалися вбити там, на пішохідному переході, але все обійшлося. Що ж тоді зупинило Корнелі? Він ще не наситився грою? Не довів справу до кінця? Потім напад на нього самого. Це теж був Віктор? Очевидно, що так. Але чому тоді не вбив? Тільки тому, що їх сполохав перехожий? Але ж ще один, більш точний удар - і все було б зроблено, як треба. Тоді чому ні? Знову його ігри?
Тепер Джеремі тримав у руках інформацію, яка давала відповіді на всі його питання.
– Та він просто псих! – раптом вигукнув слідчий Гейл через кілька хвилин читання, так голосно, що Марго мало не підстрибнула від несподіванки, але промовчала. Їй теж було цікаво, і вона чекала продовження.
– Мати Віктора Корнелі вбила свою новонароджену доньку, коли йому виповнилося заледве 9 років. Втопила у кипʼятку у ванній. Але суд визнав жінку неосудною, і її помістили в психлікарню. Там вона померла через 4 роки.
Марго здригнулася. «Тут будь-хто міг би з’їхати з глузду» – подумала вона.
Джеремі продовжив:
– Найцікавіше: на суді вона неодноразово повторювала, що чоловік знущався над нею і бив, але доказів цьому не було.
Він глибоко зітхнув і потер скроні.
– А експертизу проводили?
Марго була дуже здивована таким поворотом і ледве могла повірити в ці факти.
– Проводили. Нічого. Психіатри визнали її хворою та неосудною.
– І дитина була свідком усього цього? Можна лише поспівчувати.
Джеремі сховав телефон до кишені та суворо подивився на Марго.
– Не шукай йому виправдань. Ми маємо справу з вбивцею.
– З поламаною дитячою психікою, Джеремі.
Марго відчула, як всередині зростає тривога.
– Я нікого не виправдовую. Вся ця ситуація сама по собі жахлива. Але у нас пріоритет - знайти Крістіну. З ним розберемося пізніше.
– І все ж, він добре усе продумав та спланував, правда?
Джеремі ніби не чув її.
– Купив будинок на іншу людину, заплутав сліди. Вибрав потрібних жертв. Використав той самий спосіб убивства. А потім ще грався з психікою жінки, що пережила такий жах, змушуючи її малювати картини. Викрадення… Для психічно хворого він непогано володіє навичками гіпнозу, тобі так не здається?
– Я й не кажу, що він неадекватний. – мовила Марго, не приховуючи тривоги, її голос трохи тремтів. – Він добре розуміє, що робить. І вся ця гра для нього більш ніж реальна, хоча нам здається безглуздою. Але…
– Але чекати від нього можна будь-чого, правда? – закінчив Джеремі, коли Марго довго мовчала. – Важко передбачити дії психопата, ти це мала на увазі?
Марго лише кивнула. Вона переживала за подругу не менше, ніж Джеремі - за кохану, хоча не так яскраво показувала свої емоції. Для неї це передусім робота, а вже потім особисте. І від якості цієї роботи залежало життя іншої людини, а це додавало ще й відповідальності.
Для Джеремі все було інакше. Його наповнював гнів, який він повністю контролював і на якому зосереджувався. Гейл був готовий порушити сотню правил, аби врятувати їй життя. Він навіть був готовий убити цю сволоту, і це його не лякало. А от Марго - лякало. Бо у критичній ситуації їй доведеться рятувати ще й друга від необдуманих вчинків.
Вони дісталися до заміського будинку Ріккі Лінкера, коли сонце вже сховалося за горизонтом. І перше, що впало в око Джеремі - великий гараж біля нього. Але вже через секунду він побачив те, чого не помітила Марго - дівчину, що вибігла на вулицю, один раз озирнулася і побігла куди дивляться очі - в бік лісу. Він миттєво зрозумів, що відбувається, вискочив з авто Італії помчав слідом за чоловіком, що переслідував його кохану.
Марго подала сигнал колегам, і всі вони кинулися за Джеремі, тепер уже більше боячись за нього - він був здатний на вбивство. Гонитва тривали недовго. Марго наздогнала напарника саме в той момент, коли він притис Віктора до дерева і тримав за горло. Судячи з розбитої губи Корнелі, він все ж встиг вдарити того по обличчю, і, можливо, не один раз.
Марго озирнулася - Крістіни ніде не було. Джеремі з великими зусиллями відтягнули від Віктора - якби вони не встигли вчасно, він міг би його задушити. Джонс попросила двох колег посадити затриманого в машину і відвезти до відділку, іншим наказала обшукати будинок та ангар.
У цій метушні ніхто не помітив, куди зник слідчий Гейл. Всі приходили до тями, і лише через кілька хвилин Марго, озирнувшись навколо, помітила, що його ніде немає. Але панікувати не стала. Треба було знайти Крістіну, і вона вірила, що Джеремі впорається краще за інших. Принаймні зараз не наважилася його чіпати чи пропонувати допомогу, розуміючи, в якому він стані.