Розділ 3-й. Гість.

Не можу повірити, що мені вдалося влаштуватися! Це був невеликий книжковий магазин навпроти мого дому. Я побачила оголошення на скляній вітрині, що потрібен касир.  
Виявилося, що робота цілком непогана. Власник - чоловік трохи старший за мого батька. Спочатку він уважно оглянув мене з ніг до голови, зітхнув і, відкладавши моє резюме на півсторінки, запитав:  
– Ти хоч вмієш рахувати?  
Я не ображалася, бо по суті навіть коледж не закінчила, хоча завжди вчилася на відмінно і була досить здібною та старанною. А про те, що ніколи не працювала - згадувати не хотілося. Я намагалася бути максимально дружелюбною та посміхатися:  
– Всьому можна навчитися! Тим більше, я обожнюю книги і все, що з ними пов’язане!  
Це була щира правда. Й мені дали шанс. Я не чекала великої зарплати, заняття - скоріше щоб не вмерти від нудьги. У залі працював ще один світловолосий хлопець на ім’я Люк, зовсім юний, мабуть студент. Він дружньо мене привітав і пообіцяв допомогти з касовим апаратом. Тож завтра мій перший робочий день.  
Щаслива я пішла за покупками. Полотно і фарби - ось моя мета на сьогодні.  
Нести все відразу було нелегко, здається, я переоцінила власні сили. Коли  повернулася додому, була зовсім виснажена, але все ж почала розкладати речі. Тепер вся квартира буде моєю студією для малювання. Ну що ж, цілком непогано. Я вже поставила мольберт і полотно біля вікна, а пакет з фарбами та пензлями висипала на диван. Десь серед них загубилася палітра.
Раптом неочікувано і пронизливо задзвонив вхідний дзвінок у двері. 
Здається, я підстрибнула від несподіванки. На порозі стояв хлопець, якого я сховала у найвіддаленіші куточки свого серця, як щось дороге, і про якого намагалася взагалі не згадувати, щоб не притягувати в його життя таке суцільне нещастя, як я.  
– З новосіллям! – вигукнув Джеремі та простягнув мені яскраву маленьку коробочку. – Мені Марго сказала. Вибач, що довго не писав, стільки справ накопичилось.  
Здається, він не наважувався зайти. Я зробила якомога байдужий вигляд, але приховати щасливу усмішку було важко.  
– Все гаразд, вона розповідала, що у вас відбувається. Заходь. Кави хочеш? – говорила я, ніби скоромовками, всі фрази підряд.
Пішла на кухню й намагалася заспокоїтися. Подарунок розпаковувати не наважилась, просто відклала на полицю. Він зняв пальто і зайшов за мною.  
– Краще чай. Вау! – здивувався хлопець. – Скільки всього цікавого. Що будеш малювати?  
– Ще не знаю, але щось придумаю.  
Поки ставила чайник і діставала чашки, краєм ока спостерігала, як він невпевнено влаштовувався на дивані, відсуваючи мої покупки вбік.  
– Непогана квартирка. – нарешті промовив Джеремі.  
Я лише засміялася:  
– Ага! Подарунок від колишнього чоловіка.
Все добре, Крістіна – заспокоювала я себе – жартувати можна, ви просто друзі, хороші знайомі. Не псуй йому життя, не переходь межу.
– Міг би й більше витратитися! – здається, він теж сміявся.  
– Агов, не ображай мою квартиру! Мені подобається мінімалізм.  
Я поставила чашки на столик перед нами й теж сіла поруч на диван. Хвилину незручного мовчання перервав мій гість:
– Як ти тут? Як почуваєшся?  
– Чудово! – мій голос тремтів. – Сьогодні влаштувалася на роботу.  
Здається, він здивувався, і я поспішила додати: 
– Буду продавати книги в магазині навпроти. Продовжую ходити на сеанси психотерапії. – Я опустила очі. – Але ти, звісно ж, про це знаєш.  
Потім, я «зібрала всю свою силу волі разом з невпевненим голосом у міцний кулак» та підвела голову з сяючою посмішкою:  
– Я справді в повному порядку! Краще розкажи, як у тебе справи? Де пропадав? Чим займався? Ну, окрім роботи.  
– Багато думав... – Джеремі відвів серйозний і трохи сумний погляд вбік.
Я посміхнулася. Він завжди багато думав. Що це за розвага така?  
– Здається, я закохався… 
Від його раптового погляду в очі по спині пробіг холодок.  
– Справді?! – я була захоплена зненацька й звісно здивована. Навіщо мені ця інформація? – І хто ж вона? Тобто, все так серйозно? Ти якийсь… ніби сумний.  
Я намагалася не видавати власного збентеження та надати голосу більше позитиву. Але до горла піднявся важкий клубок. Слухати про любовні пригоди свого друга мені зараз зовсім не хотілося.  
– Вона дуже гарна і добра. Але я ще не зізнався. – він пронизливо дивився в очі.  
А мені потрібно було підтримувати цю неприємну розмову:  
– Чому? – лише й змогла видати я.  
– Боюсь, що після цього вона відштовхне мене назавжди.  
На секунду мені стало його шкода, і я співчутливо зітхнула:  
– Ти теж їй подобаєшся?
– Скоріше за все, – стенув він плечима. – Ні, я впевнений! Просто вона сумнівається. Не може переступити через себе.  
– Он як! Це зовсім невесела історія. – зітхнула я, ще більше розгубившись від його зізнання.
– Ой, здається чай зовсім охолов. – Джеремі вирішив змінити тему і потягнувся до чашки.
Я теж була не проти, що ця розмова закінчилася.
Весь вечір ми сміялися над його історіями з відділку. Як Грегорі червоніє, коли сердиться на нього, як Марго постійно його прикриває, а потім готова дати доброго прочухана своєму горе-напарнику. Про страшні справи намагалися не згадувати, але не могли не похвалити геніальні навички слідчого у мого друга.
Я розповіла подробиці своїх нудних змін у житті і про те, як добре проводити час з братом у ті рідкісні дні, коли він мене навідує. Він ретельно готується до іспитів, не завжди має час, але я щиро рада за нього.
Потім Джеремі сказав, що йому пора йти. Біля дверей він міцно обняв мене на прощання так, що на секунду стало важко дихати, а потім прошепотів:  
– Я дуже сумував за тобою, Крістіна. До зустрічі.
Я лише кивнула у відповідь, а коли двері зачинилися, так і залишилася стояти в легкому шоці. Що це було? 
Через хвилину я поспішила лягти у ліжко, щоб зібратися з думками. Серце шалено відбивало ритм. Згорнувшись клубочком, віддалася потокам думок у голові. Ким для мене був цей хлопець? Насправді, лише хорошим знайомим, який трохи менше року тому вів мою кримінальну справу. Пам’ятаю, як ми зустрілися у відділку. Напарник Марго здався мені дуже приємним та добрим. Він завжди їй допомагав, і я відчувала, що він щиро переймався нашою справою, яка тягнулася кілька довгих і страшних місяців, які я назавжди намагалася стерти з пам’яті. Ось і вся історія. Ніяких натяків на романтику. Так, він час від часу писав мені повідомлення і цікавився, як справи, може навіть частіше, ніж потрібно. Але це скидалося лише на елементарну ввічливість і, можливо, турботу, ми ж з Марго подружилися. Так я намагалась себе переконати і не розраховувала на щось більше. Я провела чітку межу й намагалася тримати його на відстані, щоб не робити необдуманих вчинків і зберегти хороші стосунки. Як я могла дозволити собі розвивати щось більше, знаючи, якою тяжкою ношею буду для нього та скільки проблем принесу? Я сама собі не довіряла. А тепер мій «друг» каже, що закоханий. Ну що ж, чудово. Навіть краще. Якось побажаю їм щастя, хто б вона не була. Тіло кипіло від невідомої раніше злості. Мабуть такий смак мають ревнощі. Щоб трохи відволіктися - вирішила зайнятися малюванням.
До півночі я страшенно втомилася, але була задоволена собою. Думаю, завтра зможу закінчити те, що намагалася зобразити на білому полотні. І ще потрібно добре виспатися перед роботою. Йдучи до ванної, я помітила яскраву не розпаковану коробку на полиці. Ого, зовсім забула про неї! 
Те, що було всередині, змусило моє тіло здригнутися. По спині побігли мурахи. Великий «ловець снів» у формі червоного серця з яскравими різнокольоровими пір’їнками. Але вразило мене інше. Тоненькі ниточки цього витвору мистецтва перепліталися у слова: «I love you».