Розділ 2-й. Звʼязок.

– Колін уже заснув, тобі теж час трохи розслабитися. – Стів ніжно обійняв дружину за плечі й поцілував у шию, поки вона сиділа за своїм столом і розглядала фотографії з місця злочину.
Ще багато років тому третю кімнату в будинку вирішили переобладнати під такий собі робочий кабінет. Тут були полиці з книгами - переважно по криміналістиці та психології, на підлозі стояло кілька коробок з папками й документами, які вже не поміщалися на тих самих полицях, і невеликий диван у кутку, де любив гратися син. Чоловіку Марго, програмісту, було достатньо й ноутбука в ліжку, а от їй самій потрібно було окреме місце - щоб усамітнитися та зосередитись.
Стівен простягнув келих вина й продовжив цілувати її в шию та плечі.  
– Не хочу. Я вже сьогодні трохи випила з Крістіною. – прошепотіла вона, не відриваючись від страшних фото.  
– Як вона там? – поцікавився чоловік, котрий, як завжди, був у курсі всього, чим займалась Марго.
Тільки з ним, зі Стівеном, Маргарет могла бути повністю відвертою й говорити про все, що її тривожило. Здається, за п’ятнадцять років спільного життя вони посварилися всього один раз - і то через якусь дрібницю, яку обидва вже й не пам’ятають. Стів кохав дружину не менше, ніж вона його. Можливо, саме тому їх шлюб був таким міцним.
– Крістіна справляється краще, ніж я очікувала. – зітхнула Марго. – Якщо не буде чинників, які можуть спровокувати загострення хвороби, вона цілком зможе нормально жити й бути щасливою.  
– Але ти все одно за неї хвилюєшся. – розуміюче кивнув чоловік, нарешті припинивши її цілувати.
– Хвилююсь, бо вона постійно сама. Їй дуже потрібен хтось поруч. Хтось, хто буде любити й піклуватися. – Марго відкинула фото і повернулася до чоловіка. – Уяви таку собі «бомбу з повільною дією» в її голові. Зараз годинник просто зупинився. Але коли вона вибухне – через тиждень, місяць або рік – ніхто не знає. І саме тоді поряд має бути хтось надійний, хто її підтримає.
Стівен мовчав і просто слухав. Лише зараз він помітив розкидані на столі фотографії.  
– Є якісь зрушення у справі? – про неї він також уже знав.  
– Нічого. Ніяких відбитків. На тілах - жодних слідів боротьби. Наче вони й не опиралися. Це означає, що, можливо, знали вбивцю й не очікували нападу. – говорила Марго, ніби намагалася переконати саму себе.  
– А що це стирчить у них із шиї? На ніж ніби не схоже… – Стів показав пальцем на одну з жахливих фотографій.  
– Ага. Різкий удар в сонну артерію був нанесений довгою та гострою шпилькою для волосся. – зітхнула Марго й подумала, як добре, що не сказала про це подрузі. – Нічого особливого. Таку можна купити в будь-якому магазині.
– Кохана, це просто погані спогади. – чоловік знову обійняв її за плечі. – Не накручуй себе. Хто знає, що у цих маніяків в голові?
Його заспокійливі слова звучали так просто й по-дитячому, що Марго не змогла стримати усмішку. Вона ж якраз і повинна була знала, що твориться в їх голові - бо в цьому полягала її робота. Але коли тривога накочувала хвилею, саме такі прості фрази Стіва діяли на неї, ніби ліки. І зараз вона хотіла випити ці ліки до останньої краплі - відкинути погані думки й зануритися в нього з головою.
Говорити було не потрібно - чоловік все прочитав у її сяючих очах і тремтячих дотиках. Він підхопив дружину на руки, мов легеньку пір’їнку, і поніс в ліжко, продовжуючи покривати ніжними поцілунками все її тіло та душу.

– Поцілуєш мене, якщо скажу, що знайшов зв’язок? – слідчий Гейл несміливо зазирнув у свій кабінет крізь прочинені двері. На його обличчі сяяла винувата посмішка.  
– Джеремі, я тебе вб’ю, якщо ти не зізнаєшся, де був учора весь день?! – Марго відірвалась від екрана комп’ютера. – Мені довелося збрехати Грегорі, що ти працюєш із важливим свідком!  
– Ну, десь приблизно цим я і займався! – Гейл пройшов до свого столу. – Не зовсім свідки по нашій справі, але ти будеш в захваті.  
– Що там? Викладай. – зітхнула Маргарет.  
– Якщо коротко - я опитав сусідів першої й другої жертви. – почав він щось записувати в блокнот. – Пів дня на це пішло, але воно було того варте. Ти ж знаєш, сусіди - кращі за будь-які камери відеоспостереження!
Він усміхнувся, Марго мовчала й терпляче чекала. Вона вже звикла, що всі історії Джеремі починаються з барвистих вступів.
– Так от. Виявилося, що обидва наші чоловіки били своїх дружин. Як тобі таке? – Гейл розвів руками.  
– Не може бути! – зітхнула Марго. – Як ти здогадався, де шукати?  
– Дуже просто. Коли порпався в справі другої жертви - натрапив на заяву його дружини про домашнє насильство. Але чомусь справу не довели до кінця - може, вона сама її відкликала? Одним словом, лишилися тільки записи. Я вирішив перевірити те саме по першій жертві. Там нічого не було, тому я й пішов питати сусідів.  
– Молодець! – вигукнула Марго. – Думаєш, у нас з’явився месник? – щиро здивувалась вона.
– Упевнений! – кивнув Гейл. – Подумай сама: між ними нічого спільного - різна робота, різне оточення, вік, зовнішність. Немає ні спільних знайомих, ні спільних хобі, ні тобі навіть спортзалів. І тут – такий збіг! Не думаю, що це випадковість.  
– У жодному разі! – перебила Марго. 
– Тільки одного не можу зрозуміти: як він їх вираховував?  
– Може, він поліцейський? – замислилася Джонс.  
– Така думка була. – Джеремі постукав ручкою по столу. – Але заяву подавала тільки дружина другого, і то безрезультатно. У першому випадку - взагалі тиша. Якби не свідчення сусідів, які час від часу чули крики й гуркіт, думаєш, вона б зізналася? Тим більше, це різні райони міста і різні відділки поліції.
Гейл взяв червоний маркер і підійшов до карти міста, яка висіла на стіні навпроти його заваленого паперами столу. Марго теж встала й підійшла до нього. Вона була дуже уважною.  
– Отже, я вирішив ще дещо перевірити. – він поставив хрестик. – Ось тут у нас перша жертва. Набережна. – Ще один хрестик. – А тут друга. Ботанічний сад. – Поряд із хрестиками він намалював кружечки. – Це будинки, де вони жили. І тіла не переносили - наче просто вийшли на прогулянку вночі, недалеко від дому.  
– Слухай, це ми й так знаємо. До чого ти ведеш?  
– До того, що я добре попітнів, щоб дістати одне цікаве відео.  
– Якщо ти про камери, то я якраз зараз переглядаю записи з другого місця. – махнула рукою Марго в бік свого комп’ютера. – Щоправда, нічого корисного. Камери стоять тільки на вході в парк, і поки що не видно, як він туди заходив.
– Точно так само, як і в першому випадку. Біля спуску до набережної теж були камери, але через кут огляду в «сліпих» зонах ти нічого не знайдеш. Добре, що я геній, правда?  
Марго запитально підняла брови і схрестила руки на грудях.
– На відео з першого місця я помітив кілька припаркованих машин того вечора. Пробив номери, знайшов власників. – усміхався Джеремі. – Вже здогадалася, що у нас є?  
– Не може бути! Він потрапив на відеореєстратор? – Марго теж усміхнулась.  
– Ще й як потрапив! Ззаду, правда, і якість не дуже, але треба сказати - потрапили!  
Гейл дістав телефон і ввімкнув запис.  
– Бачиш? Він іде не один.  
– Це жінка! – вигукнула Марго.  
– Саме так. Сьогодні я вирішив, що перегляну записи з другого місця. Раптом вдасться повторити той же трюк.  
Джеремі підійшов до столу Джонс.  
– Що ти тут дивишся, до речі?  
– Не можу повірити, що це жінка… – Марго так і залишилася стояти біля стіни.  
– Рано робити висновки. Вона або свідок, або… спільниця. – Гейл клацав клавіатуру чужого комп’ютера. – Ти ж пам’ятаєш, під яким кутом наносили удари? Вбивця явно вищий, і при такому зрості, швидше за все, чоловік.  
– Слухай, а сусіди нічого не згадували про коханок? – скептично запитала Марго.  
– Ні, наші жертви були «зразковими» сімʼянинами, навіть зі слів їх власних дружин. Можеш у це повірити?  
Гейл покачав головою, не відриваючись від екрану.  
– У дружини першої жертви, до речі, залізне алібі на той вечір, тож на відео - точно не вона. 
– Все сходиться: знаряддя, спосіб, а тепер ще й мотив. – прошепотіла Марго сама до себе.
– Ти маєш рацію. Якийсь псих дуже надихнувся історією Валетто. І якщо будуть нові вбивства, Грегорі вже не зупинить пресу.
– Вчора я її навідувала. – зітхнула Маргарет і сіла за стіл Джеремі. – Навіть випадково розбовкала дещо про нашу справу. Тепер вона хвилюватиметься.  
– Не варто було. – Гейл опустив очі. – Як у неї справи?  
– Тебе навіть не згадували, якщо ти про це… – дивилася Марго з докором в очах. – Слухай, Джер, якщо хочеш бути їй другом, міг би більше проявляти ініціативи. Я ж бачу, як тебе це мучить.  
– Я часто їй пишу.  
– Коли? Місяць тому? Вона вже встигла продати дім і переїхати, ти в курсі? – тиснула Марго. – Скільки тебе знаю, ти ніколи таким не був. Чого ти боїшся? Не вірю, що її хвороби.  
– Ти ж знаєш, що це не так. – перебив Джеремі. – Є багато інших причин.  
– Та зрозумій же, вона як зламана лялька! І нормально, що відштовхує всіх навколо, а чоловіків взагалі вважає монстрами. Боїться підпускати до себе, щоб не обпектися знову.  
– Саме тому я даю їй час впоратися з усім самій! – не витримав Гейл, але додав трохи спокійніше. – Немає сенсу сперечатися зараз, Марго?  
– На мою думку, якраз час ти і втрачаєш. – сумно відповіла Марго.  
– Ось дивись, знайшов! – Джеремі раптово змінив тему і вказав пальцем у екран.
Біля входу в ботанічний сад була припаркована одна машина. Він переписав номер на клаптик паперу. 
– Сподіваюся, нам дуже пощастить і цього разу. Я пішов шукати, Маргарет.  
Гейл підвівся та попрямував до виходу.  
– Дуже дякую, Джеремі! Я сама все розкажу Грегорі на зборах. 
Він озирнувся в дверях:  
– І тобі дякую. Адресу скинеш смс-кою?  
Марго широко всміхнулася та кивнула, розуміючи, яку адресу він має на увазі.