Розділ 6-й. Таємниця.

– Ти просто не уявляєш, що мені вдалося дізнатися вчора! – вигукнув Джеремі, вриваючись до їх з Марго спільного кабінету зранку наступного дня.
Він розштовхав вежу з паперів та папок, яка вже збиралась гучно впасти й зачепити комп’ютер. Але Джеремі це не зупинило - він наполегливо шукав документи, які десь тут йому залишила Кетті.
Марго була в піднесеному настрої, бо вчора чоловік з сином влаштували для неї маленьке домашнє свято з нагоди дня народження, і ці спогади мали зігрівати її увесь день. Вона щиро сподівалася, що цей день буде легким і без несподіванок.
– Не зараз, Джер. Треба йти на черговий допит місіс Блек. Хочу на цей раз витягнути з неї щось корисне. Можливо, навіть цікавіше за твої новини. – Джонс глянула на Гейла, але той був настільки захоплений своїми записами, що, здається, її не почув.
– О, ні! Цього разу я тебе точно "переплюну". А Грегорі ще й як оцінить мою знахідку, можеш навіть не сумніватися. – Джеремі хитро посміхнувся.
Не те щоб вони змагалися між собою, скоріше жартували, щоб хоч якось урізноманітнити сірі робочі будні. Але зараз Марго поспішала, тож довелося вгамувати цікавість щодо нової інформації і вирушити в кімнату для допитів.

Попеляста блондинка в топі та короткій спідниці сяяла, здається, яскравіше, ніж лампи в цій кімнаті. Босоніжки на високих підборах, безліч аксесуарів, яскравий макіяж - усе вбрання створювало образ моделі щойно з подіуму, тож Маргарет важко було уявити Розаліну з дитиною на руках. А дитина у неї справді була - доньці два роки. Проте, схоже, доглядом займалася переважно няня, поки місіс Блек займалася винятково собою. Таке буває, коли ти дружина успішного архітектора. Чи знає її чоловік про зв’язок з містером Валетто, Джонс вирішила не думати - до справи це прямого відношення не мало, як і прямих доказів цього зв’язку не було.
– Місіс Блек, ви, напевно, розумієте, чому я сьогодні вас запросила? – Марго сіла навпроти й вперше навіть не уявляла з чого їй варто почати.
– Можете не перейматися і не читати лекції про мою недавню поведінку. Усе закінчено. Ми більше не будемо турбувати родину Валетто.
Така впевнена заява неабияк здивувала Джонс, вона навіть помітила хвилювання в голосі Розаліни. Було також помітно, що жінка стривожена, якщо не сказати - налякана. Марго вирішила говорити м’якше.
– Все добре. Можете розповісти. Я впевнена, що зрозумію ваші наміри.
– Не було ніяких конкретних намірів. Я просто хотіла відкрити всім очі на цього покидька. Але не думала, що вони зіграють настільки брудно. Хоча... чого ще можна було очікувати? – здавалось, останню фразу жінка промовила до самої себе.
– Про що ви говорите, місіс Блек? – Марго намагалася не показувати роздратування в голосі.
– Чоловіку пригрозили, що закриють кілька великих проєктів, якщо ми не зупинимось. Зараз він співпрацює з філією компанії Джозефа Валетто. Напевно, лякали й інших дівчат, а деякі сім’ї могли просто підкупити. – Розаліна розвела руками. – Мартіну теж пропонували гроші, але я вирішила першою відступити. У будь-якому разі, більше ніхто мене не підтримав, а у Валетто пів міста куплено…
Теоретично Маргарет розуміла плутану розповідь місіс Блек - тут і справді не було що аналізувати. Але її цікавили зовсім інші питання. І жаліти засмучену жінку вона не збиралася.
– Відповідайте чесно: ви переслідували Лукаса Валетто? Збирали на нього інформацію? Слідкували за його родиною?
– Це він вам сказав? – відповідь була очевидною. Марго теж чекала відповіді. – 
Не зовсім так. Я просто хотіла дізнатись про нього більше, але не для якихось особистих стосунків. У мене, як вам відомо, є донька, і руйнувати свою сім’ю, навіть через такого харизматичного чоловіка, як Лукас, повірте, в мої плани не входило. Я люблю свого чоловіка.
Дивно, але жінка помітно почервоніла.
– Мене зацікавила більше Крістіна. Ми хоч і не були найкращими подругами, але вона іноді заходила до мене в гості, навіть гралася з Ліззі. Можливо, й сама хотіла дітей, хто ж його знає?
– У вас немає жодних доказів того, що Валетто бив свою дружину. – перебила Джонс, нагадавши суть справи.
– Так, але я й не збиралась в це лізти, тим більше не мала наміру щось збирати чи фіксувати. Я можу лише розповісти те, що бачила і чула, а вже вірити мені чи ні — вирішувати вам... – Вона замовкла. – Якщо Крістана була настільки божевільною чи мазохісткою, щоб жити з таким чоловіком, то мене це не мало стосуватись.
– Поки він її не вбив, так? – мовила раптом Марго й помітила, як жінка навпроти здригнулась, тому вирішила трохи помʼякшити тон. – То що ж вам вдалося дізнатися про Лукаса, місіс Блек?
– Нічого особливого, лише чутки. – розвела руками Розаліна. Схоже, Марго вже починала ненавидіти це слово. – Які ми, знову ж таки, не змогли підтвердити, бо ніяких записів чи справ не збереглося, навіть у пресі. Але мої знайомі розпитали своїх знайомих, а в них були знайомі в поліції...
О, Боже! Джонс мала б от-от розсміятися від цього каламбуру, але стрималась та придушила в собі посмішку.
– Одним словом, знайшлися люди, які знали Лукаса ще зі школи, а деякі - з університету. Його сім’я тоді жила в іншому місті і кілька разів була змушена переїжджати. Бо навколо його сина постійно відбувалися дивні речі. – Розаліна почала загинати пальці. – Нібито Лукас бив кількох своїх дівчат, з якими зустрічався. Але потім раптом з’ясувалося, що нічого такого не було. Не було свідків, і самих дівчат теж. Ніхто не звертався в поліцію, тому розслідувати було нічого. Думаю, Джозеф Валетто щоразу платив великі гроші, щоб відкупитись. Ось і вся історія, слідча Джонс. Більше мені нічого вам сказати.
Марго була щиро здивована - ця, на перший погляд, не дуже розумна жінка зробила чудову роботу майже як початківець-слідчий. Хоча й без вагомих доказів, інформація являлась дуже цінною. Марго поспішила подякувати:
– Дякую, місіс Блек, ви дуже нам допомогли. Не зникайте, ви ще зможете знадобитися.
Розаліна кивнула та вже підвелася, щоб піти. Джонс затрималася, роблячи нотатки в блокноті. Біля дверей жінка обернулася:
– Не думаю, що він її вбив. Він би не позбавив себе такого задоволення.
Двері грюкнули, і Маргарет здригнулася. Десь глибоко всередині відлунювала її остання фраза, що гучно змішувалася з віддаленим стуком тонких каблуків.


– Не хочеш прочитати, перш ніж я покажу на зборах? – Джеремі махав перед обличчям Марго прозорою папкою, поки вони йшли до кімнати засідань.
Містер Баум, мабуть, вже чекав, але оскільки галаслива юрба сьогодні відступила від будинку Валетто, у нього, скоріше за все, мав би бути гарний настрій. Звісно, громадськість все ще була обурена, і в пресі постійно згадували про зниклу Крістіну, але пошукові групи працювали на межі своїх сил, а час безжально скорочував шанси знайти її живою чи мертвою майже до нуля.
Добігав кінця і цей робочий день. Саме час поділитися зібраною інформацією, скласти план дій на завтра та вчасно піти додому, хоч би сьогодні. Всі зібралися і чекали. Марго з Джеремі зайшли останніми.
– Вперед, ковбой. – прошепотіла вона своєму напарнику.
– Даремно не ознайомилася з папкою. Не дуже дивуйся, гаразд? – хитро всміхнувся Джеремі. Марго теж посміхнулася.
– Містере Баум, не знаю, наскільки нам вдасться реанімувати репутацію Валетто, але після цього навіть я почав співчувати Лукасу, не кажучи вже про громадську думку. – почав було Гейл, як тільки всі заспокоїлися. Він багатозначно показував на папку. – Якщо дозволите оприлюднити цю інформацію, звичайно.
– Що в тебе там, Джеремі? – не звик грати в загадки Грегорі. Він терпляче чекав.
– Якщо коротко, то мати Крістіни, Джуліанна Скавронських, довго лікувалася в клініці. Цю інформацію мені вчора, ніби випадково, озвучив її син - хлопець виявився напрочуд розумним.
– Яке це має відношення до справи, Гейле? – перебив Грегорі, потираючи скроні.
– Спочатку я теж так подумав, але потім підняв медичні записи місіс Скавронських. Нічого конкретного не було, лише назва клініки і те, що Джуліанна не користувалася страховкою. Дивно, бо за діагнозом: серцева недостатність, вона мала повне право на безкоштовне лікування. Окрім цього, хлопець казав, що їх батько, Стефан Скавронських, був у боргах через хворобу дружини, хоча теж мав страховку. Одним словом, мені стало цікаво, яку таємницю вони оберігають. Ну, і я вирішив таки поїхати до цієї клініки Святого Марка.
– Почекай, це ж… – Грегорі підозріло прошепотів сам до себе. Марго здивовано підняла очі.
– Вірно, містере Баум, це психіатрична клініка Святого Марка. – Джеремі радів, як дитина. – Але найцікавіше було потім. На місці я дізнався, що всі рахунки за лікування пацієнтки Джуліанни Скавронських оплачував не хто інший, як Лукас Валетто, що, звичайно, не дивувало. Персонал навіть впізнав його з моїх фотографій, бо він майже щодня її відвідував. Але саму Джуліанну ніхто чомусь не пам’ятав. Тоді я показав іншу фотографію, і вгадайте, кого впізнали співробітники?
– Не може бути… – зітхнула від здивування Марго. Грегорі сидів з не менш здивованим виразом обличчя.
– Ще як може! У Крістіни Валетто - шизофренія в тяжкій формі. Це я дізнався вже від її лікуючого лікаря. Вся інформація в цій папці, містере Баум.
Джеремі насупився, бо всі мовчали. Він явно чекав на гучні оплески, але інформація була не з приємних, тож тріумф довелося відкласти.
Здавалося, кілька хвилин усі мовчали і ніхто не наважувався порушити тишу, але її порушила стороння людина. В кімнату раптом увірвалася Кетті, вона важко дихала від швидкого бігу.
– Відновили записи з камер! – дівчина протягнула перед собою сріблястий диск у прозорому футлярі і здивувалася, як усі навколо похмуро на неї дивляться. – Вибачте, просто подумала, що ви захочете якомога швидше з ними ознайомитися.
Ось він, момент істини! Джеремі налаштовував проектор, Грегорі потирав скроні від напруження, Марго дивилася в підлогу, складаючи в голові чергову частину пазлу.