Розділ 3-й. Злочин.

У слабо освітлену кімнату для допитів зайшла слідча місцевої поліції Маргарет Джонс. Сьогодні їй тридцять п’ять років, але свята не буде - планується багато роботи, як у будь-який інший звичайний день. Вона сіла навпроти чоловіка в діловому костюмі. Синці під очима натякали, що він не спав уже кілька ночей і виглядав дуже похмурим, ніби втратив щось дороге. Наприклад, дорогий телефон або велику суму грошей, але аж ніяк не кохану дружину. Тож співчуття у Марго він не викликав.
– Отже, містере Валетто, давайте почнемо з головного, бо в мене зовсім немає часу починати з початку. - зітхнула жінка.
– Ви думаєте, у мене є час, слідча Джонс? - перебив її чоловік. - Моя дружина зникла майже тиждень тому, а ви замість того, щоб розширити зону пошуку, вже втретє викликаєте мене у відділок. Що тепер хочете мені сказати? Нічого нового від мене ви не почуєте.
– Я й не сумніваюся, містере Валетто, але ми знайшли свідка, який стверджує, що бачив, як ви неодноразово били свою дружину. Тож, як тільки наші фахівці відновлять записи з камер спостереження, ми побачимо, що там сталося, і ви вже не зможете виправдатися, Лукасе. - Марго не приховувала роздратування.
– Але інших доказів у вас немає, наскільки я розумію? - чоловік глибоко зітхнув, протер пальцями очі, брови, скроні, а потім знову почав говорити.
Марго терпляче чекала.
– Якщо ваш свідок - це та, про кого я думаю, то навряд чи у вас будуть суттєві докази, крім її безглуздих заяв. Вона неодноразово чіплялася до мене, майже переслідувала, якщо ви розумієте, про що я? Я, у свою чергу, неодноразово припиняв це, навіть погрожував зверненням у поліцію. Потім вона трохи заспокоїлася, але все одно робила вигляд, ніби вони з моєю дружиною - найкращі подруги. Насправді ж - щоб дізнатись більше про нашу сім’ю.
Слідча Джонс засумнівалася. Чоловік здавався щирим, але для неї істина завжди була лише у голих фактах, доказах, свідченнях. Вірити на слово для Марго було надто великою розкішшю, якої вона не могла собі дозволити. Тож з висновками вирішила не поспішати.
– Добре, містере Валетто. На сьогодні закінимо. До зустрічі. - Марго закрила папку з документами та швидко вийшла з кімнати для допитів.
Підозрюваний залишився сидіти ще хвилину, він був так само роздратований, як і вона.

– Хтось мені пояснить, що тут відбувається? – сивий, трохи огрядний чоловік близько шістдесяти років зайшов у кімнату засідань поліцейського відділку №3. Це був Грегорі Баум, який уже рік мріяв про пенсію, але все ніяк не збирався йти. Здавалося, що сенсом життя таких людей, як Грегорі, було впіймати всіх злочинців на планеті. Але не всі справи розкривалися, не всі винні потрапляли за ґрати, і нерви містера Баума потроху здавали. Розмови людей за маленьким прямокутним столом раптово стихли – Грегорі тут боялися всі, навіть ті, хто не боявся кидатися під кулі. Він плюхнувся на своє «фірмове» місце і увімкнув великий проектор, що висів на протилежній стіні.
На екрані показували, як натовп людей кидає яйця і туалетний папір у чийсь великий і гарний будинок – видно було, що руки оператора злегка тремтіли. Камера повернулася, і журналіст почав брати інтерв’ю у молодої блондинки. Проте, через крики натовпу майже неможливо було зрозуміти, що вона каже. Грегорі не витримав, глибоко зітхнув і вимкнув відео.
Настала тиша, всі налаштувалися слухати.
– Давайте розберемось з самого початку, панове. – на диво спокійним голосом сказав Грегорі.
Присутні з полегшенням зітхнули. Зараз слово візьме Джонс, і містер Баум заспокоїться. Всі знали, як заспокійливо вона на нього впливала. Дехто навіть усміхнувся, бо вже заздалегідь знав, що буде далі. Грегорі любив Марго більше за інших і це означало, що тільки їй можна було його перебивати.
– Ми допитували Розаліну Блек, містере Баум… – але Грегорі зупинив її легким жестом руки, і вона замовкла.
– Що думаєш, слідчий Гейле? – повернувся він до хлопця, що сидів навпроти Марго, і той, здається, добре підготувався, хоча й не очікував, що його запитають.
Джеремі був напарником Маргарет вже два роки, але це вперше, коли Грегорі не просто просить розповісти деталі справи, а питає його особисту думку. Через те, що слідчий Гейл був молодший за Джонс майже на шість років, або, можливо, через його м’яку вдачу, в колективі їх не сприймали серйозно.
Усі жартували, що Джеремі - особистий секретар Марго, а найкреативніші вигадали, що він її молодший брат, про якого Маргарет змушена піклуватися і тому всюди водить за собою, ніби маленьку собачку.
– Якщо чесно, сер, то я нікому з них не вірю. – мовив хлопець. – Ніяких конкретних доказів у нас немає, і складається враження, що всі, хто хоч якось пов’язані з цією справою, або відверто брешуть, або щось приховують. Але все одно давайте пройдемося по головних моментах…
Присутні відкинулися на стільцях і приготувалися слухати те саме, що вже кілька днів поспіль обговорювали у цій кімнаті, у надії, що у чиїйсь світлій голові з’явиться нова версія.
– Що думаєш про основного свідка? – запитав Баум.
– Він каже, що Крістіна Валетто була на палубі не сама, точніше, він «чув, як вона з кимось розмовляла, але нікого не бачив». – процитував Джеремі, заглядаючи у свою папку. – Ви ж бачили того стюарда. – Він уважно подивився на Грегорі. – Було досить темно, та й зір у нього мабуть мінус десять, якщо не гірше. Він каже, що Лукаса Валетто, який біг у капітанську рубку, він бачив вже трохи пізніше. І той був дуже збентежений і розгублений, навіть більше — «дуже наляканий». — Джеремі знову процитував. – Якщо там і була третя людина, то тільки записи з камер допоможуть пролити світло на це, але над ними досі «чаклують».
– Тобто ти вважаєш, що Валетто міг справді не встигнути врятувати дружину? – здається, що сам Грегорі не дуже вірив у це.
– Ні, тут теж багато невідповідностей. По-перше, якби він з кимось бився, то на ньому, як і на палубі залишилися б хоч якісь сліди — подряпини, синці, кров, наприклад. Ми перевірили кожен сантиметр і нічого. Навряд чи йому вдалося так добре все прибрати. По-друге, він чомусь продовжує наполягати, що його дружина була не зовсім здорова, але не уточнює, що саме з нею було не так. Мовчить. І це викликає багато питань. Якби, до прикладу, у неї були психічні розлади і вона раптом вирішила покінчити з собою, це дало б Лукасу хороше алібі. Але ми трохи копнули медичні записи і, крім застуди, нічого не знайшли, про травми також нічого не було. Але тут є два варіанти: або вона не зверталася по допомогу, що більш ймовірно, або Валетто міг щось десь «підчистити», враховуючи, що ми говоримо про людину, яка цілих п’ять років била свою молоду дружину.
Джеремі нарешті закінчив і розвів руками. Всі якось сумно зітхнули в один голос. І тільки слідча Джонс тихо розсміялася.
– Що не так зі свідченнями місіс Блек? – з цікавістю запитав Грегорі, дивлячись на Марго.
– Ну ви ж бачили той спектакль, який вона влаштувала біля дому Валетто. Зібрала купу ображених домогосподарок і стала мстителькою. – посміхалась жінка. – Вона каже, що неодноразово чула крики у сусідів, звуки розбитого посуду, і стверджує навіть те, що Крістіна нібито приходила до неї в синцях. Найгірше, що підтвердити її слова нічим. Ні фото, ні відео, ні навіть аудіозаписів за весь цей час у місіс Блек, звісно, не було можливості зробити. – розвела руками Марго, і відкрите питання повисло в повітрі.
– Викличи її на допит ще раз. І постарайся заспокоїти з цим… – Баум не закінчив, але показав рукою на проектор, і всі зрозуміли з чим. Було помітно, що він хапається за останню соломинку, але втома не давала придумати щось нове. Джонс кивнула і зробила запис в блокнот.
– А я б ще раз поговорив з батьками Крістіни і, якщо можна, з її молодшим братом. Він, здається, неповнолітній, йому лише шістнадцять. – втрутився раптом Джеремі, все ще не відриваючи погляду від своєї папки. 
Коли він підняв голову, побачив, що всі дивляться на нього з цікавістю. Хлопець прокашлявся.
– Її мати поводиться найдивніше з усіх. – трохи нахилившись вперед тихо сказав він, ніби розкривав таємницю. – Коли Лукаса Валетто привезли з лайнера у відділок, вона зі сльозами накинулася на нього прямо при вході і кричала щось на кшталт: «Ти обіцяв мені захистити її, обіцяв, що їй стане краще!», ще й била його кулаками в груди. Ледве відтягнули! – Джеремі похитав головою і зітхнув. – Потім вона відмовчувалася. Повторювала, що це просто нещасний випадок. Але тіло доньки ще не знайшли, а вона вже наполягає на якомога швидших похоронах. – розвів руками Гейл. – З цією сім’єю щось явно не так. – Він кинув ручку на блокнот і відкинувся на спинку стільця.
Джеремі опустив голову і обмірковував свою нову версію, але якщо все підтвердиться, про деталі він розповість не раніше, ніж завтра.
Грегорі різко встав, за ним підвелися й інші.
– Займися цим, Гейле. – кивнув він Джеремі. – А ти, Джонс, зайди до мене в кабінет.