Пролог

Схоже, жінка опинилася у справжньому нічному кошмарі - такому, коли розумієш, що це сон, але прокинутися не можеш.  
Картинки змінювались, як у пришвидшеному фільмі, і зрозуміти, що відбувається, було майже нереально. Ось хтось лежить на підлозі, згорнувшись клубочком і плаче. Хто ця жінка? Її сестра, мама, чи, може, вона сама?
Над бездушним тілом схилилась чоловіча тінь. Що він хоче зробити? Вдарити? Ні - обійняти. І він обіймає, заспокоює.  
Є ще одна тінь - вона кричить і хоче вирватись з цього жаху. Минає ніби вічність, але відрізнити сон від реальності неможливо. Жінку прив'язують до ліжка. Вона вже не кричить, але ще сподівається, що все це скоро скінчиться.  
Ні, над нею ж не можуть знущатись... Це якийсь безглуздий вигаданий сценарій. Вона ж була впевнена, що її люблять. Їй щодня про це говорили.  
Але тіло болить - від ударів, синців, подряпин. Один і той самий чоловік - захисник і мучитель. А може, його взагалі не існує?  
Свідомість палає, розум немов у клітці, зітканій із брехні. Як усе зрозуміти? У кого запитати? Кого кликати на допомогу?
Темрява потроху відступає. Біль стихає. І жінка згадує, хто вона. Сон зникає, поступаючись місцем реальності. Картинки сповільнюються, стають схожими на спогади з минулого.  
Накриває хвиля спокою. Вона відкриває очі. Кімната вже залита ранковим сонцем. Кошмар скінчився - вона прокинулась у своєму ліжку.  
Поряд спить її коханий чоловік. Цікаво, що сниться зараз йому?