Раптом чарівний сад здригнувся. Гроза, яка досі була далеко, прорвалася прямо над ними. Страшний порив вітру закрутив листя, спалахнула блискавка, і на сад обрушилася справжня стіна зливового дощу. Старий дуб захищав тварин, але вода швидко почала затоплювати їхнє укриття.
Маленьке цуценя злякано скавучало, пташка тріпотіла крилами, а їжачок згорнувся у клубочок.
— Не панікуйте! Я з вами! — голосно мовила Мія, показуючи повну впевненість.
Разом із Вусачиком вона організувала справжню рятувальну операцію. Мія зняла свою теплу куртку, зробила з неї імпровизований мішок і обережно посадила туди їжачка та пташку. Цуценя вона міцно притиснула до грудей.
Вусачик біг попереду, гучним нявканням вказуючи шлях до сухої та безпечної печерки між великим корінням сусіднього дерева. Блискавки освітлювали їхній шлях, а вітер збивав з ніг, але Мія та її пухнасті друзі діяли як одна команда. Разом вони довели, що справжня хоробрість живе навіть у найменших серцях.