Лежавши у ліжку п'ятнадцятирічна дівчинка не могла заснути.
Прокручуючи в голові всі жахливі спогади які з нею відбулись. Наприклад сьогодні, Олівер, її однокласник побачивши її у новому светрі почав називати її "свинею". Светер мав рожевий колір, і як думала дівчинка, дуже їй пасував. Вона згадала сьогоднішній ранок, як вона ретельно попрасувала білу блузку, вдягла нові стильні, на думку її однокласниць та інстаграму джинси, та вдягла наверх той самий злощасний светр. Вона гадала, що нарешті її помітять, думала як Анна і Марі скажуть комплімент її луку, з яким захопленням вона заходила в клас, і як же мріяла, що отримати те саме визнання, і якщо пощастить комплімент.
Вдихнувши повітря, та трохи примружившись, вона піднесена думками і хорошим настроєм, зробила крок до своєї парти.
Її помітили. Вона відчула на собі погляди, щонайменше 6 пар очей, але цей погляд не був таким який вона очікувала. Ці очі сміялися з неї, ці очі знущалися з неї, ці очі кепкували і множились. Сьогоднішій день як і всі інші можна було зарахувати до провалу, вона знову остання, знову приклад для насмішки, знову її почуття у всіх на виду. В мить нова зненавиділа той светер, ту блузку, ті джинси і знову почала ненавидіти себе.
Кожен вечір вона говорить собі -наступного дня її помітять, вона стане нормальною, її будуть поважи, кликати на вечіркі, а дівчата будуть ділитися плітками.
Вона хотіла кричати на весь світ.
На жаль батьки її не розуміли від слова зовсім. Якби вона не намагалась пояснити свою ситуацію їм. Якби вона не просила, не доводила, не кричала про свої почуття, вона отримува відповідь що це підліткове. Ти нічого не розумієш, ти проблема, ти помилка так вона думала коли залишалась сама у кімнаті. "які проблеми можуть бути у твоєму віці, йди роби уроки, вчися". Кінець, крапка, і так день у день