VI

Осінь увірвалася разом мрякою і холодним вітром. У Іннуськи став проглядатися округлий животик – вона виглядала вкрай щасливою. Щоб щиро радіти за подругу, мені доводилося час від часу приборкувати хвилі наростаючої заздрості. Її живіт, він ніби волав до мене – агов, а де твій?

А де мій?

Ох, то напевно інстинкти на чолі з гормонами починають брати гору над здоровим глуздом, переслідуючи єдину мету – продовжити мій рід.

Між тим, поки я боролася сама з собою, до мене продовжували ходити жінки.

Того дня місто поглинула сіра, гнітюча мряка. З обіду небо розродилося дрібним затяжним дощем. Я дивилася у вікно в очікуванні відвідувачки. Рівно о 15:00 у двері постукали. «Пунктуальна» - подумала я і пішла відкривати двері.

До квартири увійшла жінка. На ній був дорогий шкіряний плащ темно-синього кольору і в тон йому черевички. Шалик, рукавички і сумка були сірими. Стильно, елегантно, витримано. Поки жінка роздягалася я стала крадькома її розглядати.  Чорне каре – зачіска ідеально вкладена. Мінімальний макіяж, який підкреслював її вигідні риси обличчя – вилиці і очі. Її очі були синіми – наче дві волошки. Доглянула і стримана, неволею біля неї і я випрямила спину. Скільки їй років? Скоріше всього це діапазон між тридцяти п’яти і сорока роками. Таким жінкам вік визначають не за кількістю зморшок навколо очей, а глибиною та сумом в очах.

-Мене звати Маргарита, - представилася жінка.

Я одразу помітила, почувається вона некомфортно. Можливо подібна оказія у неї вперше…

-Мене звати Владислава. З чим до мене прийшли Маргарито.

- Мене цікавить чи є у мого чоловіка коханка.

Подібне запитання я чую не вперше, але щоразу воно  дається мені важко. Зазвичай я запитую, що змінить відповідь? Чи готові ви чути? Що будете робити, якщо відповідь буде ствердною?

Жінки відповідають по різному, але здебільшого вони хочуть зберегти сім’ю. І я знову питаю - тоді навіщо вам відповідь на це запитання?  Я бачила десятки жінок, яким зрадили, відчувала їх біль. Вони принижені, загнані у глухий кут, стають тінями і більше ніколи собою. Шлюб, який пережив зраду назавжди лишається надщербленим.

Я тільки зібралася задати їй своє запитання, як на стіл, лягла фотографія. На мене дивився Олександр. Мій коханець.

Маргарита. Рита – він завжди її називав Рита! Мені захотілося дати йому ляпаса - він казав, що вона сіра і нецікава. Як можна не бачити краси цієї жінки?

Цікаво, чи помітила вона, як почали тремтіти мої руки? Будь якою ціною мені треба опанувати себе. Я змішувала карти, а у моїй голові думки неслися зі швидкістю вітру і над ними одне нав’язливе дитяче питання «Що мені робити?». Ще ніколи мені не було так лячно витягати з колоди карти. «Трійка мечів». Розчарована. Розчавлена. Розбита. В середині цієї жінки пустеля – вона гине. Вона гине біля цього чоловіка і водночас не може жити без нього. «Трійка кубків». Йому байдуже. Він не бачить її страждань. У нього своє життя – веселощі, вино, жінки… Багато жінок. Навіть зараз. НАВІТЬ.ЗАРАЗ.

Далі образи розпливлися перед очима, шепотіння карт стало розірваним і не до кінця мені зрозумілим.  Все змішалося - я не могла відділити основне від другорядного, минуле від майбутнього. Сльози. Страждання. Якісь не зрозуміли люди. Постійні конфлікти. Таємниці. Втрати. Та головне у результаті всього цього суцільного нещастя я бачу цю жінку щасливою. З нею поряд чоловік. Вони тримаються один одного за руку. Їм так затишно і спокійно. На секунду я навіть відчула, як то воно – йти поряд мовчати, вдихати на повні легені повітря і чутися щасливою. Тихо так, зовсім тихенько – щасливою.

Я не знала з чого почати, тому моя мова була не вельми тямущою.  Говорила щось про складний життєвий період, про випробування і про те замкнене коло.

-Але я бачу вас щасливою. Безумовно. Коли вам не треба більше з острахом заглядати в очі аби вловити приховані мотиви, коли не буде потреби прислухатися до телефонних розмов, коли на одній хвилі… Просто спочатку ви мусите упасти на саме дно й відчути усю біль падіння. І чомусь це падіння буде привселюдним…

-Ви не відповіли на моє основне запитання – чи є у мого чоловіка коханка?

Я дивилася на неї і бачила, як напружився на її обличчі кожен м’яз.

Моя відповідь її розчавить.

- Ваш чоловік галантний і красивий, усе життя біля нього крутяться жінки, але коханки я біля нього не бачу.

Я не змогла їй сказати правду.

Маргарита з полегшенням видихнула і навіть на кілька секунд послабила свою осанку. З гаманця вона вийняла пристойну купюру і подякувала. Її обличчя не видавало жодних емоцій. Думаю, якби я їй сказала правду її міміка не змінилася б – ця жінка вміє себе тримати.  При порозі вона ще раз подякувала і пішла, щоб розчинитися у сірому осінньому дні, лишивши мене сам на сам зі своїми думками.

На столі лежали кошти лишені жінкою мого коханця. Я обережно узяла їх до рук. Господи у неї навіть гроші пахнуть дорогими парфумами. Цей пахущий цінний папірець я відправила до усіх інших, які я назбирала за увесь період співпраці з Таро. Я не витратила жодної гривні – усе ховала до дерев’яної скриньки, яка вщент була забитою і ледве закривалася. Кілька разів я думала замінити побутову техніку, потім вирішила збирати на автівку, потім вирішила, що краще най ці гроші підуть  на подорож, а нині сиділа і думала, що нічого з цього мені не треба. Мені б простого, тихого жіночого щастя, якого з Олександром у мене ніколи не буде.