III

Ранок почався з міцної кави – я потребувала працездатності і бадьорості. Обмінявшись із Олександром кількома традиційними ранковими  повідомленнями, до моїх рук нарешті потрапив стосик паперів, які мені потрібно було опрацювати і здати до 21:00 завтрашнього дня. Кава зробила свою справу і я мов заведений робот перекладала текст з італійської на українську одразу друкуючи його на своєму ноутбуці. Коли шия моя геть заніміла і п’ята точка стала невблаганно боліти я вирішила зробити перепочинок.

Виділивши собі півтори години часу, я вкинула у сумку мішечок з картами і пішла у парк все ще сподіваючись побачити там незнайомку. Кілька разів мені навіть здалося, що на одному з хідників замайоріла постать у мереживній сукні, але це виявлялися звичайні перехожі. З чистою совістю я пішла додому. Намацавши у сумці карти, навіть зраділа, що мені їх не довелося повертати.

Займатися самоаналізом мені не кортіло, тож я відклала цей глибинний процес до більш слушної нагоди. Поринувши з головою у роботу я втратила відлік часу і напевно навіть орієнтацію у просторі, але мої  старання не пройшли даремно бо я вправилася раніше очікуваного. Просидівши всю ніч в обіймах комп’ютера  і відправивши замовнику останній файл я зрештою добралася до ліжка і поринула у солодкий ранковий сон. Прокидалася близько обідньої пори, з великими труднощами і небажанням, розворушилася лише коли мобільний затризвонив, сповіщаючи про численні повідомлення та пропущені виклики. Поміж інших найбільш наполегливими були - мій коханець та подружка Іннуська.

Запевнивши Олександра, що зі мною усе гаразд та отримавши від нього на горіхи за те, що вимкнула телефон, я зателефонувала подрузі.

-Ти куди пропала?

Зважаючи на інтонацію, яким вона поставила запитання, я зрозуміла, що у Іннуськи щось сталося. Довго розпитувати не довелося бо вже за хвилину подруга хлипаючи носом розповідала, що вона посварилися з Ромчиком і цього разу певно назавжди. Направду такі слова я чую не в перше і це щоразу «назавжди», але цього разу подруга була по особливому стурбованою.

-Приходь до мене. В ночі я закрила замовлення, тому можу дозволити собі цілий день витратити на теревені з подругою.

Іннуська, як досвідчена співрозмовниця прийшла одразу з двома пляшками ігристого. Поки я ставила на стіл сир, фрукти та горіхи подруга бідкалася, що її коханий більше ніколи не зателефонує і вона помре старою дівою десь в орендованій квартирі на окраїні міста через те, що більше ніколи не підпустить до себе жодного чоловіка. Маю сказати Іннуська професійно згущує фарби, як у житті так і в професійній діяльності. Моя подружка художник, припускаю, що ця її історія матиме відображення на її черговій епатажній картині… Уявити сюжет її картини завадило досить неочікуване запитання:

-Влада, а що це у тебе таке? Які цікаві карти.

Вона вже простягала до Таро руку, які я через власну забудькуватість не поклала до мішечка,  але я її різко осмикнула. Зробила це якось інстинктивно і неусвідомлено, напевно в мені відізвалися дитячі спогади – бабця Ірена ніколи не дозволяла брати до рук її карти, усе що можна було – це під час розкладу зрізати колоду.

-Це Таро, - пояснила я ховаючи карти у мішечок.

-Ти що гадаєш на картах?

- Гадання –це не найкраще означення для Таро. І власне я ніколи не робила розклади…

-Але ж ти знаєш, як це робити?

-Так – відповіла я сама собі дивуючись.

-Владусю, миленька, а може ти мені кинеш ці карти? Мені отак от треба, - підперши долонею шию сказала мені Іннуська.

З того моменту у моєму житті почалась якась незбагненна магія, яку мені не сила осягнути. Карти падали на скатертину і шепотіли мені свої історії, зазирали у минуле, втішали майбутнім, давали відчуття ледь вловимого балансу між одним і другим. Я милувалася танцем їхніх образів, осягала сенс символів і транслювала його у реальність.

Іннуська слухала мене з напіврозкритим ротом, бо стільки про себе вона ще не чула ніколи – мені стали відомі усі її підсвідомі страхи і бажання, усі її сумніви та надії… Коли я сказала, що у конфлікті з Ромчиком винна вона, подружка не втрималася і розплакалася. Іннуська перетнула межу – вона безсовісно фліртувала з іншим на очах у коханого та його друзів. Роман завжди для неї був не надто успішним і не надто заможним, через це вона знецінювала усі інші його хороші якості. Подружка сиділа переді мною геть розбита і зарюмсана, їй було прикро і соромно – Роман не заслуговував на таке відношення. Заспокоїлася дівчина лише після того, як я запевнила, що у майбутньому чітко бачу двох спільних з Романом діточок – хлопчика і дівчинку.

Перепросивши, що не лишиться зі мною на довше теревенити, Іннуська хильнула келих ігристого напівсолодкого і поспішила загладжувати провину перед коханим, а можливо навіть працювати над майбутнім чадом.

У відкоркованій пляшці бульбашками грало вино і я сп’яніла не так від напою, як від успішного сеансу з Таро вирішила і собі розкласти карти. Тим паче, що до цього спонукали мої відносини з Олександром. Яким же розчаруванням було побачити несумісний набір карт. Вони плутали мене, лякали, насміхалися  і нічого не повідали… Це було стрімке падіння з п’єдесталу, на який я так неочікувано злетіла.  Обережно склавши карти до мішечка, я заховала їх поміж моїх улюблених книг. Провела рукою по гладким, шершавим, м’яким, твердим, новим і старим палітуркам і раптом відчула, що найдужче хочу опинитися в міцних обіймах мого коханця.