Розділ 1: Чужа сіль

Максим і Олена витратили на цю хату всі свої заощадження. Після задушливої орендованої квартири в центрі Києва, цей старий будинок у селі Великі Терни здавався їм справжнім порятунком. 

— Ти тільки поглянь на цей сад! — захоплено вигукувала Олена, розсуваючи зарості бузини. — Тут буде моя майстерня, а там, під старою грушею, поставимо гамак. Максим, задоволений ціною, яка була підозріло низькою, вже планував ремонт. Хата дісталася їм з усім начинням: рушники на покуті, важкі дубові скрині, величезна піч, що займала ледь не чверть вітальні. Попередні власники ніби просто вийшли за хлібом і не повернулися.

Перші дні були наповнені світлом. Максим здирав старі шпалери, під якими відкривалася чиста білена глина, а Олена відмивала вікна, впускаючи всередину запах скошеної трави. Вони сміялися, будували плани, і навіть дивний погляд баби Ганни, що живе через дорогу, не міг зіпсувати їм настрій. 

— Бабцю, не хвилюйтеся, ми цю хату до ладу доведемо! — гукнув Максим сусусідці. 

— До ладу... — прошамкала вона. — Хата — то не тільки стіни, синку. То тіло. А в тілі має бути душа. Ви б хоч окраєць хліба з сіллю за піч кинули... пригостили Того, хто тут до вас вік вікував. 

Максим лише перезирнувся з Оленою. «Забобони», — прочитала вона в його очах.

***

Радість почала вивітрюватися разом із першим заходом сонця після завершення косметичного ремонту. Коли в хаті стало чисто, вона раптом почала здаватися... порожньою. Але порожнечею не мирною, а вичікувальною.

Першою помітила неладне Олена. Вона розставляла свої керамічні фігурки на полиці, а вранці знаходила їх повернутими до стіни. Всі до однієї. 

— Максе, це не смішно, — скаржилася вона. 

— Лен, це вібрації від дороги, або підлога нерівна, — відмахувався він, хоча сам не міг пояснити, куди зник його новий набір свердел, який він точно лишав на столі.

А потім почалися звуки. У першу ніч це було схоже на те, ніби хтось босими п’ятами б’є по глиняній долівці. 

Гуп. Гуп. Гуп. 

Ритмічно, повільно, від порога до печі. Максим вискочив з ліхтариком, але в коридорі було пусто. Тільки пил у промені світла кружляв, ніби його щойно хтось збурив швидким рухом.

На другу ніч звук змінився. Тепер це було металеве шкрябання. Хтось повільно проводив чимось гострим по дну чавунного казана на кухні. 

Скрип... скрип... 

Максим зайшов на кухню і заціпенів: на столі стояла тарілка з кашею, яку вони недоїли ввечері. Посередині каші чітко виднівся відбиток невеликої долоні. Але пальців було шість. І вони були довгими, як у павука.

***

Третя ніч перетворила їхню мрію на камеру тортур. Повітря в спальні стало таким важким, що Олені здавалося, ніби їй на обличчя поклали мокру подушку. Вона прокинулася від того, що відчула холод. Дуже сильний холод біля ніг. Відкривши очі, вона побачила в місячному світлі, як її ковдра повільно, сантиметр за сантиметром, сповзає з ліжка. 

— Максе... — прошепотіла вона, але чоловік спав неприродно глибоким, важким сном, важко дихаючи.

Олена схопилася за край ковдри, намагаючись потягнути її на себе, але з того боку, з темряви під ліжком, щось смикнуло у відповідь. З такою силою, що дівчина ледь не злетіла на підлогу. З-під ліжка почулося низьке, горловий клекіт, схожий на сміх старого курця.

Максим прокинувся від її крику. Він увімкнув світло, але лампа лише блимнула і лопнула, засипавши їх скляним пилом. У повній темряві вони почули, як у кутку, де раніше була покуть, щось почало розривати шпалери. Звук був такий, ніби жива істота дере кігтями суху плоть.

Зранку вони не змогли вийти з кімнати відразу. Двері були підперті ззовні важкою дубовою скринею, яку Максим ледь міг зрушити з місця навіть удвох із вантажниками. Коли вони нарешті вибралися, то побачили, що всі стіни в коридорі вкриті написами. Це не були слова. Це були глибокі борозни в глині, що складалися в один і той самий малюнок: перекреслена фігурка людини.

А в центрі столу лежали ключі від машини. Вони були розплющені, ніби по них ударили величезним молотом, хоча в хаті не було жодної живої душі, крім них. 

— Він не хоче, щоб ми йшли, — прошепотіла Олена, дивлячись на чорну пляму біля печі, яка тепер набула чіткої форми маленького сгорбленого силуету. — Він хоче, щоб ми заплатили.