"Дорослі забули, що означає бути дітьми" А. Екзюпері

    Розповім я вам історію покинутої іграшки. Стояв на полиці іграшкового магазину великий гарний пес. Звісно не живий, та й не простим він був. Напевне всі ви чули, що іграшки оживають у ночі. Так ось і цей магазин не виключенням був. Щойно заходило сонце за обрій, а власник зачиняв магазин всі його мешканці оживали. Щоночі тут влаштовували великі ігрища лицарі, вишукані леді смакували чай, коні цокали копитами, песики гавкали, котики мявкали, ведмеді все шукали смачнющого меду, машини влаштовували перегони. Але щойно сонце з'являлось на горизонті, поволеньки обмацуючи дорогу промінчиками всі повертались на свої місця і завмирали, стаючи всього лиш іграшками. Так і цей песик. Він слухняно сидів і чекав нового господаря.

    І ось одного чудового осіннього ранку в магазин забіг схвильований молодий чоловік, років двадцяти п'яти. Він довго роздивлявся всі іграшки і нарешті спинив погляд на песикові. Не роздумуючи він заплатив продавцеві і взявши в міцні обійми побіг вулицею. Песикові аж перехопило подих. На вулиці було прохолодно, стояв туман, всі кудись поспішали, а чоловік все розмовляв по телефону. З розмови песик здогадався, що його купили як подарунок новонародженому хлопчикові. Здається його звали Андрійко. Його принесли в дім. Тут було тепло і затишно. Не те що в магазині. Тут пахло молочком, печивом, та дитячою присипкою. Матуся Андрійка дала песику ім'я Спанкі. Першої ночі, як вірний сторож, він стояв біля ліжечка малого і оберігав сон свого нового господаря. Наступні кілька ночей Спанкі знайомився з іншими іграшками. Він потоваришував зі всіма, адже подарунків Андрійкові надарували багацько.

    Маленьким Андрійко спав пригорнувши вірного друга своїми малесенькими рученятами, брав мало не щодня на прогулянки, бавився з ним, а вночі, коли малий спав Спанкі поправляв ковдру малому.

    Так злетіло 20 років. З кожним роком Андрій все менше згадував про песика, з часом Спанкі взагалі відправили жити на пильне горище, де було ще кілька колишніх улюбленців хлопця. І раптом одного прекрасного ранку Андрій повернувся на горище. Як же зрадів песик, коли хлопець, який тепер став справжнім чоловіком взяв його на руки і обійняв. Та якими ж болючими стали для Спанкі секунди, в які він зрозумів, що його просто викинуть разом з іншим непотрібним мотлохом. Тепер песик жив під балконом Андрія. В хлопця була тепер своя сім'я, свій син, якого він щодня бачив під час прогулянки. Спанкі все чекав, що його господар схаменеться і повернеться за ним, але час летів, та Андрій не повертався.

    Та одного погожого осіннього ранку з будинку вибіг син Андрія, він помітивши песика, який сидів, покірно чекаючи господаря, якому був більше не потрібним, хлопчик підбіг і підхопивши Спанкі поніс його додому. Яким же було здивування батька, коли маленький Ігор приніс іграшку, яка була із ним від початку його життєвої дороги. Андрійкові навернулись сльози на очі, коли він пригадав в одну мить всі чарівні моменти дитинства, які песик розділив із ним. Андрій зрозумів, як негарно він вчинив з песиком і коли його дружина повернулась додому зі школи, де вчителювала, він попросив пришити Спанкі лапку, яка була надірвана, помити його і розчесати, щоб песик зміг подарувати таке ж прекрасне дитинство і їхньому синові. Щастю песика не було меж. Адже тепер у нього знову був дах над головою, тепле ліжечко і нарешті перестала боліти відремонтована вправними руками господині лапка. Тепер його чекало нове життя.