Глава 43. Кара

Я знала, що Тоні зараз поїхав до управління, аби розв’язати всі питання стосовно нашої безпеки. Це мене дивувало, адже зараз був вихідний день, і більшість людей користувалися нагодою відпочити, зняти стрес і просто побути з родиною. Та він не міг залишатися осторонь — для нього моя безпека була понад усе, і я це відчувала.

Саме тому я не обурювалася. Адже робота — це його обов’язок, а ми обидва знали, що за нами стежить небезпека. Проте мене турбувало зовсім інше — те, що Тоні досі не розповів батькові-генералу про те, що він не просто виконує службове завдання, а дійсно закоханий у мене. І що ми не збираємося розлучатися після того, як винні будуть покарані. Можливо, він вважає це лише службовим обов’язком — однак я знаю, що це набагато більше.

У мене не було сумнівів у його почуттях, я відчувала це у кожному його дотику, у кожному слові, навіть у тому, як він дивиться на мене. Але одночасно я сумнівалася в тому, чи він вважає це коханням, чи лише виконує роль. Бо ж сама я не розуміла, за що саме Тоні мене кохає. Так, я симпатична дівчина, але хіба цього достатньо, щоб полюбити когось по-справжньому? Він казав, що я особлива — але що саме робить мене такою для нього? Що в мені бачить він, окрім зовнішності?

А що ж я відчуваю до нього? Я не раз думала над цим, і кожен раз відповідь була одна — я кохаю його. Він рятував мені життя не один раз, він завжди ставився до мене з неймовірною ніжністю та увагою. Він змушує мене відчувати себе щасливою і потрібною. Мені хочеться бачити його усмішку, чути його голос, відчувати його тепло поруч — аби він був зі мною завжди, навіть у найдрібніших моментах. Коли я на мить уявляю своє життя без нього, то відчуваю пустку й біль, які складно пояснити словами. Як каже моя найкраща подруга Марі: для справжнього кохання не потрібні причини — воно просто трапляється, коли найменше очікуєш.

Життя — це непередбачувана річ. Інколи воно підкидає несподівані повороти, і все, що нам залишається, — це чекати, довіряти, і вірити, що все владнається найкращим чином. Для мене було особливо дивно визнати, що я перестала контролювати все навколо. Раніше я звикла тримати все у своїх руках, передбачати можливі сценарії і ретельно планувати. Але Тоні змінив мене. Він навчив мене відпускати ситуації, і просто жити, пливучи за течією.

Пам’ятаю, як у дитинстві батько говорив мені: «Завжди знайдеться хтось, хто похитне твій звичний світ. Хтось, кого ти ніколи не очікуєш. Але ця людина змінить тебе і твоє життя». Тоді я вважала ці слова просто красивою казкою, якою можна повірити чи ні. Але тепер я розумію, що він був правий.

Саме у таких роздумах я провела увесь день. Думки й переживання кружляли у голові, не даючи спокою. А ввечері до дому повернувся Тоні. Він виглядав дуже втомленим, тож я не стала турбувати його зайвими питаннями. Все ж таки він був на раді управління ФБР, де обговорювали нашу безпеку, і я розуміла, що це було важко і стресово. Та я не могла позбутися внутрішньої напруги і цікавості, тож, після кількох хвилин мовчання, які тягнулися немов години, я просто не витримала.

— Що сталося? — тихо запитала я, сідаючи поруч.

Він видихнув і відповів без зайвих емоцій. Я звикла, що Тоні завжди веселий та вмів знайти правильні слова. Але зараз він був зовсім інакшим.

— Рада посилює твою безпеку, але батько сумнівається, що я впораюся з цим завданням. Він підозрює, що мої почуття до тебе справжні, і це вже не просто робота, — він поглянув на мене з певною сумішшю суму і рішучості. — Він хоче призначити когось іншого, щоб піклувався про тебе.

Я розгубилася. Ця новина стала для мене неабиякою несподіванкою. Я би не хотіла, аби поруч був хтось інший. Та і що це взагалі означатиме для нас?

— Ти серйозно? — прошепотіла я, ледве стримуючи розпач.

Не витримала і різко встала, почала ходити по кімнаті, намагаючись взяти себе в руки. Серце шалено билося. Невже він справді збирається піти з мого життя? Це було неможливо! Ні, треба було зібратися і спокійно вислухати, що він скаже.

— Я відмовився, — сказав він твердо. — Я сказав, що хочу продовжувати це завдання. Думаю, батько хвилюється за мене — я вже кілька разів мало не загинув. Раніше завдання були безпечніші, а тепер... — усміхнувся, хоч і злегка змучено. — Але я не довірю твою безпеку нікому, окрім себе.

Він говорив про безпеку, але я відчувала, що за цими словами криється більше — його бажання бути зі мною, піклуватися про мене і боротися за нас. Однак мій розум мучили сумніви — чи справді він мене кохає? Чи це все лише виконання службового обов’язку? Ми пережили стільки разом — це не могло бути фальшивим. Я відчувала, що його почуття щирі. Та один факт не давав мені спокою...

— Ти не сказав йому, — тихо промовила я, не дивлячись у його очі. — Не сказав, що ми кохаємо одне одного. І що я не збираюся зникнути з твого життя після того, як це все закінчиться.

— Я не зміг, — він опустив голову, мовби вага цього зізнання була надто великою. — Не знаю, як пояснити. Просто... дай мені час. Я все виправлю.

Дати йому час... Здавалося, це так просто. Але я не могла. Мені боляче від невизначеності, від того, що він приховує найголовніше. Можливо, я придумую, але навіть ці сумніви не полегшували біль. Я зовсім не розуміла, що зі мною відбувається.

— Вибач... але я не можу чекати, — прошепотіла, відвернувшись, щоб не показати сльози. — Ти робиш мені боляче, навіть не усвідомлюючи цього. Якщо це кохання справжнє, то навіщо приховувати його від інших? Я ж не ховаю наших почуттів. Ти просто боїшся говорити правду.

— Що ж, — він зітхнув. — Нехай буде так, як ти хочеш.

Потім почувся тихий звук, як він вийшов з кімнати. Я вже не могла стримувати сльози — мені було боляче, і в той момент здавалося, що це кінець. Невже все закінчиться саме так? Я чекала, що він повернеться, попросить вибачення, пояснить усе, і ми разом впораємося з тими, хто намагається нас знищити. Але цього не сталося.

Він не повернувся ні того вечора, ні вночі. Згодом я дізналася, що він взагалі кудись поїхав. Дідусь помітив мою тривогу, але не втручався, сказавши лише, що в кожній парі бувають непорозуміння. Це трохи мене заспокоїло, але страх і сумніви залишилися. Я не могла додзвонитися Тоні — телефон був вимкнений. В голові промайнула страшна думка, що з ним щось сталося, адже він неодноразово перешкоджав тим, хто хотів викрасти чи навіть убити мене.