Глава 42. Тоні

Я добре розумів: хтось свідомо зіпсував гальма у нашій машині. Це вже не була випадковість чи технічна несправність — хтось хотів нас вбити. Але, попри всі зусилля, ми так і не знали, хто саме міг бути винуватцем цього злочину. Звісно, спочатку думки зверталися до мами Марі — Кассандри, адже вона завжди виглядала трохи нервовою, коли ми розповідали про аварію, і її поведінка викликала сумніви.

Та мій професійний досвід підказував, що це не вона. Занадто багато було суперечностей, і навіть її щирі переживання здавалися справжніми. Крім того, після кількох перевірок підозри з неї зняли.

Щасливою випадковістю можна вважати те, що доля знову була на нашому боці — ми не зазнали серйозних травм, хоч і вийшли з аварії неушкодженими лише частково. Моя рука була зламана, на ній стояв гіпс, і я розумів — з часом це заживе, але осад залишився. Адже так, я живий, але чи зможу я колись захистити Кару так, як вона того заслуговує?

Вона — не просто моя дружина, вона — спадкоємиця великої корпорації, жінка з унікальними здібностями, і її безпека тепер — моя найважливіша справа. Коли я дивився на її спокійний сон, мені хотілося обіцяти собі, що зроблю все, аби вона була в безпеці. Але ця думка, що хтось хотів знищити нас обох, змушувала серце стискатися від тривоги.

Потрібно було діяти швидко. Тому після першої медичної допомоги та короткого відновлення я готувався до найважливішого — ради управління ФБР, на якій мала розглядатися ця справа.

Це було ключове засідання, адже мова йшла не просто про захист Кари Ріддель, а й про розкриття злочину, можливо, пов’язаного з корпоративними іграми, політичними інтригами і навіть міжнародними змовами. Я чітко усвідомлював, що від успіху наших дій залежить не лише життя моєї дружини, а й безпека всієї нашої родини.

Якось це завдання набуло особливого значення саме через те, що Кара — це не звичайна жінка. Вона володіє унікальним талантом, який робить її дуже цінною фігурою у світі високих технологій та нових розробок зброї. Як могла б вона, будучи такою цінністю, стати мішенню для вбивства?

Логіка підказувала інше — якщо хтось хоче контролювати її, йому вигідніше викрасти, шантажувати, змусити співпрацювати. Але ж аварія... Це було занадто радикально для викрадення. Тож я замислювався: можливо, вони хотіли позбавити мене життя, бо я став на їхньому шляху? Можливо, я був справжньою перешкодою для злочинців, і це не давало їм спокою. Від цього усвідомлення ставало не легше — я хотів жити, любити і захищати, але також знав, що це завжди небезпечно.

Рада ФБР була скликана терміново. Я прибув на засідання з гіпсом на руці — ця деталь не могла не кидатися у вічі колегам. Всі знали, що це — наслідок останньої операції, і всі погляди час від часу зверталися саме до мене. Відчував себе трохи ніяково, але намагався зберігати спокій, не показуючи, наскільки мене хвилює ця справа. Адже навіть найменша слабкість може зіграти проти.

Генерал Кліфорд, старший і суворий чоловік із пронизливим поглядом, почав засідання коротким звітом. Для нього це було звично, але я бачив, що стурбованість глибоко засіла в його очах.

— Ми маємо вжити термінових заходів, — промовив він. — Безпека родини Ріддель для нас — пріоритет. Наш агент, що відповідає за цей випадок, неодноразово ризикував життям, приймаючи на себе удари ворогів. Але так не може тривати довго. Ми мусимо знайти винного.

Його погляд зупинився на мені. Батько хвилювався за мене і не хотів, аби я ще раз постраждав. Тому мають бути додаткові заходи.

— В мене є папки з усією доступною інформацією, — продовжив він. — Ознайомтеся з ними і підготуйте свої здогадки.

Я взяв документи, але на жаль, там була лише загальна інформація про Кару, її коло спілкування, корпоративні справи, а про мене — жодного слова. Лише запис про те, що я офіційно є її чоловіком і агентом, який контролює її безпеку. Мабуть, вони не очікували побачити в цьому союзі справжнє кохання, якого не приховаєш.

В кімнаті запанувала тиша — кожен поринув у читання. Я відкинувся на спинку крісла і просто спостерігав за реакціями колег. Відчуття безпорадності поступово підкрадалося до мене, бо ніхто не міг чітко вказати на винуватця.

Тоді заговорив Картер — молодий, але розумний аналітик. І хоча він не поганий агент, та ось в цьому він був по-справжньому майстер.

— Насамперед, я вважаю, треба зосередитися на найближчому оточенні Кари. З цих паперів випливає, що під підозрою кілька людей: Марі, Гаррі, мати Ребекка, дід Маркус, Тоні, а також хтось з колег, - сказав він. – Колег ми можемо відкинути — їм це не вигідно. Те саме стосується подруги — хіба що хтось платив їй. Про Тоні думаю ніхто з нас навіть не подумає.

Я поклав руку на папки і нахилився вперед. Для мене це все було надзвичайно важливо. Річ йде не просто про завдання, а про мою дружину.

— Марі викреслюйте сміливо, - сказав я. – Вона справді була дуже близька до Кари. Але я не вірю, що вона причетна.

— А Маркус? — поцікавився Картер.

— Він теж не винен, — впевнено відповів я. — Він ніколи не міг би завдати шкоди Кари. Онука єдина, хто в нього залишилась і він боротиметься за неї до останнього.

— А що, якщо це хтось зовсім чужий? — продовжив Картер. — Можливо, Кара стала мішенню для когось ззовні, і ми просто не знаємо про це.

Генерал Кліфорд взяв слово. Він якийсь час уважно спостерігав за всім, уважно слухаючи нас. І, здається, нарешті міг зробити свої висновки.

— Пропоную сконцентруватися на двох підозрюваних: Гаррі і Ребеці. Вони найближче до Кари, і їхня поведінка викликає питання. Слідкуватимемо за ними непомітно, - продовжував він. – Якщо ця версія не підтвердиться, розглянемо інші варіанти. А поки — посилимо охорону. Кожен рух родини під наглядом.

Після цих слів рада розійшлась по своїх справах. В принципі все було досить очікувано, тому я і не був здивований. Я вже думав, що мене відпустять додому, але генерал кивнув мені і сказав.

— Тоні, залишся, - відповів він.