Глава 35. Кара

Так і проходили дні за днями у наших щасливих буднях, які, незважаючи на радість і тепло в серці, були наповнені постійним напруженням і страхом. Адже ми не могли ні на мить забути про ту невидиму загрозу, що нависала над нами. Я весь час жила у передчутті, що напад може статися будь-коли — навіть тоді, коли ми відчували себе в безпеці. І це відчуття страху було не з легких.

З кожним днем я відчувала, як зростає моя тривога, бо в душі я знала — це полювання не закінчиться, поки не знайдуть і не покарають винних. Але найгірше було усвідомлення, що саме через мене у Тоні виникає небезпека. Він, намагаючись захистити мене, підставляє себе під удар.

Кожного разу, коли він йшов на чергове тренування або розвідку, я не могла позбутися думки, що це може бути його останній раз. Той, хто наважився посягнути на мене, міг покалічити і зламати його, а іноді — і забрати життя.

Ця думка не давала мені спокою, змушувала хапатися за телефон, щоб перевірити, чи все у нього гаразд. Уночі я прокидалася від кожного найменшого звуку. І саме через це я попросила діда збільшити охорону навколо нас.

Він спершу був категорично проти, вважаючи, що це зайве, що ми не можемо дозволити страху керувати нашим життям. Але врешті-решт поступився, усвідомлюючи серйозність ситуації. І зараз у нас дійсно була посилена охорона, але це не робило нічого легшим — усі навколо були на нервах, відчувався постійний тиск. Від кожного дзвінка чи незнайомого прохожого я злегка здригалася.

Тоні, незважаючи на власні ризики, виявився не лише мужнім чоловіком, але і прекрасним вчителем. Він став моїм наставником у мистецтві самозахисту. Кілька разів на тиждень ми тренувалися разом: він показував мені прийоми, які допоможуть хоч трохи виграти час у разі нападу.

Це були прості, але ефективні рухи — удари, ухили, захвати. Ми тренувалися і зі зброєю, адже він наполягав, щоб я навчилася користуватися пістолетом так, як належить, а не просто тримати його в руках. Я розуміла, що все це може знадобитися в будь-який момент, і ця думка змушувала мене бути максимально уважною і зосередженою.

Хоча я дуже сподівалася, що мені ніколи не доведеться застосувати ці знання на практиці, з кожним днем віра у краще майбутнє все ж зростала. Я мріяла, що скоро ми спіймаємо тих, хто відкрив на мене полювання, і тоді нарешті настане довгоочікуваний спокій. Можливо, навіть зможемо відсвяткувати нашу першу річницю як слід — у білій сукні, зі справжнім весільним торжеством, де дідусь поведе мене до вівтаря.

Це була мрія, яка давала надію і силу триматися попри всі біди. А потім, коли все буде добре і спокійно, ми зможемо подумати про дітей. Я завжди хотіла мати братика і сестричку, адже в дитинстві мріяла про велику родину, повну сміху і любові. Але зараз про це думати було зарано. Спочатку потрібно розібратися з тим, хто хоче зламати наше життя, і лише тоді — будувати майбутнє.

Зараз я намагалася постійно бути з кимось поруч, не залишатися сама навіть на мить. Навіть на зустрічі з Марі я все частіше просила приходити Тоні. Подруга, до речі, була не проти — він їй дуже сподобався. Вона навіть жартувала, що якщо у мене немає вільного часу, то може познайомити її з якимось його другом. Характер у Марі такий, що це була лише гра, але я бачила, як їй подобається спілкуватися з ним. І я не була здивована, адже він завжди вмів справляти приємне враження.

Цього вечора ми нарешті вирішили провести час удвох, хоч і за обставин, що не давали нам розслабитися. Ми вибралися на дах нашого будинку, де було тихо і видно було безліч зірок. Під таким небом мені було легко забути про всі страхи і проблеми. Тоні сидів поруч, і я відчувала його тепло і підтримку. Але в душі все одно було одне невідповідне питання, що довго тривожило мене — про його минуле. Я знала дещо, але хотіла почути все з його слів.

— Тоні, можна задати питання? — озвалася я обережно.

Він лише кивнув, показуючи, що готовий слухати. Цей хлопець був готовий на все заради мене. і я це цінувала, хоча і старалась не сильно користуватись. Але одне не давало мені спокою.

— Та дівчина на тому фото… - почала я. – Можеш розповісти більше про те, що між вами сталося?

Він задумливо посміхнувся, але очі залишалися сумними. Що ж, це ще одна важка історія з його минулого. Та я готова слухати, якою б вона не була.

— Беатріс, — тихо промовив він. — Це було одразу після навчання. Я почав працювати у ФБР — звичайно, не без допомоги батька, але довго приховував, що я його син. Багато хто дивувався, чому я поводжуся інакше, ніж інші, але я просто хотів заслужити повагу самостійно. З часом я став одним з найкращих агентів. І саме тоді в моєму житті з’явилася вона — нова стажерка, що була повністю захоплена роботою.

Він затамував подих. Я ж і сама на мить навіть забула як дихати. Ця дівчина колись була коханням Тоні. Саме їй мала дістатись обручка.

— Беатріс швидко мене зачарувала. Я так боявся програти цю гру, що одразу запросив її на побачення. Але вона мені відмовила. За місяць настирних залицянь мені нарешті вдалося провести з нею вечір, і ми почали жити разом, - він похитав головою. – Зараз я розумію, що вона очікувала зовсім іншого. Вона бачила в мені сина генерала, і думала, що я живу на широку ногу, хоча я витрачав гроші лише на найнеобхідніше. Їй це швидко набридло.

Він зітхнув, згадуючи ті часи. Але я зраділа, що для нього це справді було минулим. Він більше не кохав її.

— Виявилось, вона зраджувала мені з Картером — моїм напарником і тоді ще другом, - Тоні подивився на мене. – Потім одного дня вона просто пішла, сказавши, що хоче спокою і стабільності.

— Ти кохав її? — прошепотіла я, боячись почути відповідь.

— Не знаю, — відповів він. — Але вона займала важливе місце в моєму серці. Я ніколи не показував, що страждаю, — він взяв мене за руку. — Зараз це вже не має значення, бо в мене є ти.

Я ніжно поцілувала його, намагаючись показати, що почуття взаємні. Я не могла зрозуміти, як можна було зраджувати такій людині, яка так по-справжньому любила.