Глава 32. Тоні

Сьогодні був справді дуже хвилюючий для мене день. Кара збиралася офіційно познайомити мене з Марі. Звичайно, ми вже бачилися з нею раніше — ще в Лас-Вегасі, але тоді я був лише випадковим перехожим у цій історії, людиною, за яку її подруга вийшла на п’яну голову. Тоді це здавалося жартом долі, якимось випадковим збігом обставин, на який ніхто б не поставив і копійки.

Але тепер усе зовсім інакше. Ми з Карою щасливі, закохані, і цей момент — перше офіційне знайомство з її близькою подругою — був дуже важливим. Адже для Кари Марі — як сестра, вони дружать змалку, пройшли разом через усі радості і труднощі дитинства, ділилися найпотаємнішим і підтримували одна одну у найскладніші моменти. Тож я мав бути гідним цього знайомства.

Я старанно підбирав одяг. Смокінг? Та ні, це було б безглуздо, ніби я збирався на червону доріжку або важливий прийом з високими чиновниками. Звичайна чорна сорочка виглядала достатньо строго і стильно, і я впевнений, що це підійде. Проте чому я так нервував?

Пам’ятаю, на перших завданнях у ФБР я відчував себе сміливим і впевненим, неначе на полі бою. Там було чітке розуміння мети, пріоритетів, плану. Але зараз, коли треба просто представити себе як чоловіка Кари — це було набагато складніше. Мабуть, це тому, що одруження — це не просто формальність, це новий рівень відповідальності, коли від тебе залежить не лише твоє життя, а й щастя іншої людини.

І тоді я починав розуміти, чому мій колишній напарник Картер постійно ходив із напругою. Його дружина Беатріс — не просто партнерка, це ціла «операція» з багатьма складними моментами, яку не кожен може витримати.

Раптом відчув на своїй спині тепле дотикання — це була Кара. Вона підійшла ззаду, ніжно обійняла мене. за такі моменти я би був готовий віддати все на світі.

— Хвилюєшся? – запитала вона з посмішкою.

Її голос був лагідним і заспокійливим, але самі її слова лише підкреслювали моє хвилювання. Хоча я мав би взяти себе в руки, бо це не найстрашніший момент в моєму житті.

— Ти не бійся, — продовжила вона, — моя подруга не така небезпечна, як ті, з ким ти звик мати справу.

Я посміхнувся і зітхнув. Тепер все було для нас інакше, по-справжньому. І це відчувалось зовсім не так, як на початку.

— Дивно, — сказав я. — Але я ніколи не хвилювався перед завданнями. Вони були моєю роботою, моїм світом, де я міг контролювати все. Проте зараз… не знаю чому, але все, хоч трохи пов’язане з тобою, викликає в мені неабияке хвилювання, - я подивився їй у очі, у яких горів якийсь особливий вогник, і додав. — Тепер розумію, що одруження — це найскладніше завдання у моїй кар’єрі.

— Проте і найприємніше, — посміхнулася вона, її усмішка розтопила мої сумніви і страхи.

Я повернувся до неї, притягнув її до себе і поцілував. Цей поцілунок був ніби обіцянкою, відчуттям того, що ми разом, що це — наша реальність, наше щастя. Кара відповідала з такою ж ніжністю і пристрастю. Мені було так добре з нею, що я міг забути про решту світу. Навіть якби вона попросила мене дістати лаву з кратера вулкану, я б це зробив, не задумуючись і без вагань.

Можливо, саме це і є кохання — коли ти готовий на все заради цієї людини. Раніше я вважав, що кохання — це міф, казка, але тепер зрозумів, що помилявся. Раніше я думав, що Беатріс — це була любов усього мого життя. Але тепер усе інакше.

— Нам уже час, — тихо сказала Кара, дивлячись на мене своїми великими, сяючими очима. — Марі чекатиме, і нам ще треба доїхати до ресторану.

Я не хотів сперечатися, тому взяв куртку і ключі від машини і попрямував до виходу. Кара обрала ресторан, і він знаходився досить далеко від нас. Проте вона запевняла, що це неймовірне місце, дуже затишне і спокійне, де ми зможемо спокійно поговорити, ніхто не заважатиме. Я вирішив довіритися її смаку.

Останнім часом мені зовсім не хотілося пити алкоголь — він ні до чого доброго не призводить. Та й взагалі, саме завдяки алкогольній ситуації я з Карою й одружився. Але тепер я мав бути завжди напоготові, готовим захистити її в будь-яку мить.

По дорозі моє хвилювання помітно зменшилося. Все-таки це не було завданням із агентської роботи, де треба було грати роль, прикидатися кимось іншим. Я вже знав Марі, і здавалося, вона добре ставилася до мене. Я був впевнений, що, побачивши нас разом, що ми щасливі, вона лише ще більше полюбить нашу дружбу.

Увійшовши до ресторану, ми взялися за руки. Марі вже сиділа за столиком і виглядала чудово. Якби ми опинилися в іншій ситуації, можливо, я би навіть помітив її красу по-іншому. Але зараз мої думки були лише про Кару, поруч зі мною.

— Привіт, Марі, — привітався я, тремтячи трішки, але намагаючись звучати впевнено. — Я Тоні.

— Пам’ятаю тебе, — усміхнулася вона. — Ми ж разом відпочивали у Лас-Вегасі.

Я відсунув для Кари стілець, сів поруч і трохи стиснув її руку. Мені було складно відпустити її хоча б на мить, але це було потрібно. Марі це не залишилося непоміченим — вона усміхнулася знову. Я знав, що ми виглядаємо дуже мило, хоч раніше вважав це банальним. Але Кара справді мала унікальну здатність змінювати мене, робити кращим.

Розмова проходила в спокійній, приємній атмосфері. Марі розповідала, що знайшла хорошу роботу і їй там дуже подобається. Вона розпитувала про наше життя, про те, як з фіктивного шлюбу все стало справжнім. Я обережно уникнув розмов про мою роботу агента ФБР — це могло бути небезпечним для неї, а й Кара не наполягала. Здавалося, ми трохи щось недоговорювали, але Марі не помічала.

В основному говорила Кара — вона робила це так природно і легко, що мені залишалося лише час від часу вставляти щось або підтримувати розмову. Це було так правильно — ніби наші душі справді належали одне одному.

— Ви такі щасливі, — нарешті сказала Марі. — Ваша історія — як казка. Якби я сама не була свідком частини подій, ніколи б не повірила. Це ж треба — випадково зустрітися в Лас-Вегасі, одружитися, а потім ще й закохатися… Це якась магія, справжня доля.

Ми з Карою переглянулися — прекрасно розуміли, що це все правда, хоч і здається фантастикою. Але Марі цього знати не обов’язково.