Глава 46. Кара

Нарешті цей довгоочікуваний день настав — Тоні зняли гіпс із руки. Цей місяць був на диво спокійним, хоч я і не могла зовсім вгамувати тривогу, що раптом щось знову станеться. Не було жодного замаху, жодної спроби пошкодити нас чи завдати шкоди — можливо, вороги просто вичікують свого часу або ж я не все розумію в цій заплутаній грі. Але це було дуже добре — нарешті хоч трохи перепочити. Місяць, коли ми з Тоні не боялися за своє життя — маленька перемога.

Поки сиділа в офісі, ці думки піднімали мені настрій. Весь цей час здавалося, ніби життя перевернулося з ніг на голову. Все, що було раніше — тепер ніби віддалене, неважливе. Ми одружилися, і це змінило все. Спочатку було складно звикнути до нових ролей — до статусу чоловіка і дружини, до того, що тепер я не просто сама по собі, а відповідальна ще й за Тоні. Але тепер, коли минув час, я навіть вдячна долі за ті дивні обставини, які привели нас до цього. Власне, йому теж було важко — травма руки, відновлення, страх і сумніви. Але ми трималися.

І навіть згадка про те, що ми тоді випили трохи забагато на святі, тепер викликала посмішку. Бо завдяки цьому випадку я отримала справжній сенс у житті. Раніше я просто існувала, проходила повз, ніби тінь. Тепер я жила, і жила по-справжньому, разом із Тоні. Ще кілька місяців тому називати когось «чоловіком» було для мене чимось далеким і нереальним, а тепер це була моя реальність. Час летів, а почуття лишалися.

Роздумуючи про це, я сиділа за столом у своєму офісі. Сьогодні видався надто спокійним — навіть надто, бо роботи майже не було. Здавалося, час тягнеться повільно, і нудьга нависла над мною важким тягарем. Мені хотілося з кимось поговорити, а найперше — з Тоні. Я навіть зібралася йому подзвонити, щоб перевірити, як він, але раптом у двері увійшла Олівія, моя помічниця.

— Там до вас прийшла якась дівчина, — сказала вона, стримуючи посмішку. — Представилася як Беатріс. Каже, по особистому питанню.

Я ледве стримала подих. О, ні. Беатріс — колишня дівчина Тоні, яка свого часу покинула його заради його найкращого друга. Вона — як тінь минулого, що тепер несподівано впала на мене. Я не хотіла зустрічатися з нею, не хотіла переживати старі рани, але щось всередині ніби примушувало дізнатися, що саме вона хоче.

— Нехай заходить, — сказала я спокійно, хоча серце трохи калаталося.

Я навіть не могла повірити, що доведеться з нею говорити. Адже знала, що вона давно одружена, і начебто їй мало б бути байдуже на минуле. Але в душі відчувала, що причина її візиту зовсім інша — щось пов’язане з Тоні, щось важливе. Я не хотіла сваритися чи з’ясовувати стосунки, але тривога наповнювала кожну клітинку мого тіла.

За кілька хвилин двері повільно відчинилися, і вона увійшла. Беатріс. Та сама, що колись була такою живою і світлою, тепер здавалася похмурою і суворою. Зі зміною у часі її риси стали жорсткішими, більш гострими. Здавалося, вона втратила ту легкість і красу, яку колись мала.

Тепер вона була іншою — холодною, неприступною, і це відчувалося у кожному її погляді. Її очі безперервно пильно дивилися на мене, наче на ворога. Я ж ні в чому не була винна перед нею, але відчуття дискомфорту посилювалося.

Вона важко опустилася у крісло напроти, не відриваючись від мене ні на секунду. Це був виклик — слово, погляд, напруга у повітрі. Я відчула, як всередині все звелося в вузол.

— І що? Побачила все, що хотіла? — нахабно почала я, не втримуючи іронії.

— Що він у тобі знайшов? — її голос був нижчим і холоднішим, ніж я очікувала. — Ніби нічого особливого, а Тоні закохався. У що? Може, ти для нього просто завдання?

Я злегка здивувалася нахабності. Вона прийшла у мій офіс, обговорює моє особисте життя і навіть не намагається приховати презирство. Таке я терпіти не збиралася.

— Тобі почати з зовнішнього вигляду чи з моральних якостей? — відповіла спокійно, зібравшись з силами. — У мене, принаймні, є совість. І на відміну від тебе, я не збираюся йти від чоловіка до його найкращого друга. Це, скажімо так, приємний бонус. І я по-справжньому кохаю Тоні, як і він мене. Хоча, звідки тобі знати, що таке справжнє почуття?

Вона посміхнулася гірко. Ця дівчина мені одразу не сподобалась. І як взагалі Тоні міг колись закохатись в таку? Хоча, можливо, раніше вона була інакшою. Або дуже добре удавала.

— Бачу, ти доволі прямолінійна. Дивно, мені здавалося, що йому подобався зовсім інший типаж. Ти впевнена, що він справді закоханий у тебе? Може, ти собі все це вигадала. Тоні — дуже добрий актор. Він уміє змусити тебе бачити все з того боку, якого хоче. І ти ніколи не задумувалася, що він розповідає тобі лише те, що хоче? — вона нахилилася ближче, склавши руки на грудях, — У нас теж не все було ідеально. У мене були свої причини піти.

Я не витримала. Мене дратувала ця дівчина і я хотіла, аби вона пішла звідси якомога швидше. Ще кілька хвилин і я просто накинусь на неї. Хоча це ж агент ФБР, так що не найкраща ідея. В неї явно добра фізична підготовка.

— Жага до грошей і популярності — це твої причини? — із презирством пересипала я слова.

— Ти зовсім мене не знаєш, як і Тоні, — відмахнулася вона. — Він клявся мені в коханні, говорив, що я для нього єдина. Але я пішла не з власної волі. Він сам змусив мене, — її голос став серйознішим, майже сумним. — Подумай, може колись і ти опинишся в такому становищі.

Я вже не хотіла слухати цю маячню. Знала, що Тоні кохає мене. Вона просто покинула його, бо він не відповідав її очікуванням — це було очевидно.

— Для чого ти прийшла? — нарешті спитала я.

— Попередити тебе. Не довіряй йому у питаннях стосунків. Він прекрасний агент, але не забувай — він чудовий ілюзіоніст і актор. Він уміє добре вдавати, змушуючи людей бачити те, що хоче він. Це небезпечно, бо ти не знаєш, чого очікувати. Я не хочу, щоб він знову розбив серце. Тому вирішила попередити тебе, — вона підвелася. — Придивися до нього уважніше. Задай кілька незручних питань, і побачиш сама. Тоні не той, за кого себе видає. Повір, я знаю це дуже добре. Не дай йому ошукати і тебе.