Глава 30. Тоні

Цей тиждень, проведений удвох із Карою, став одним із найкращих у моєму житті. Кожен день був наповнений несподіваними дрібницями щастя, тихими ранками і тихими вечорами, коли ми просто були поруч, без поспіху, без масок і зайвих ролей. У моїй душі запанував спокій, якого я давно не відчував. Кара — моя дружина, і не просто формально, а справжня, яка цінує мене не за посаду, не за мою роль у ФБР, а за ту людину, якою я є. І я її кохаю без міри.

Що було найважливішим — тепер ми прокидалися разом, у одному ліжку, не через службовий обов’язок чи випадковість, а тому, що хотіли. Кожен ранок, коли сонце пробивалося крізь штори, я відчував тепло від того, що поряд є вона. Це було справжнє життя — не на варту, не під прикриттям, а справжнє, де можна бути собою і довіряти.

Маркус, її дідусь, теж помітив зміни. Він ніби відчув, що наші відносини стали іншими, глибшими, більш справжніми. І що особливо приємно — він був щасливий за нас. Я бачив це у його очах, бачив щиру радість, яка зігрівала навіть найхолодніші дні. Для мене це був великий знак, адже Маркус — людина, яка багато чого пережила, і його схвалення означало дуже багато.

Але попри це, у моїй душі жевріла тривога. Як же мені все це розповісти батькові? Кара стала не просто черговим завданням. Я щиро закохався у неї, і ця любов змусила мене по-іншому дивитися на світ. Я знав, що мушу сказати правду, але як? Яким буде його прийняття? Чи зможе він зрозуміти, що я обрав не лише роботу, а й почуття?

І ось я прийняв єдине правильне рішення: коли ми знайдемо тих, хто відкрив полювання на Кару, я піду до батька і розповім усе. І якщо він не зможе це прийняти — я звільнюсь із управління. Моя спеціальність — програміст, і на ринку праці вона затребувана. Я не боюся змін. Але цей крок мав стати справжнім випробуванням для мене.

Але вже зараз, коли Кара знає всю правду, мені стало легше. Мені не подобалося приховувати від неї таємниці, створювати бар’єри між нами. Адже я люблю її, і це любов не терпить брехні. Навіть Марія, та сама дівчина, що нас одружила в тій шаленій історії, стала для нас ніби феєю-хрещеною. Вона привнесла легкість і чарівність у наше життя.

Сьогодні ж у нас свято — рівно два місяці з дня нашого одруження. Маркус, дідусь, вирішив влаштувати грандіозну вечірку. Він хотів компенсувати нам те, що колись не вдалося зробити справжнє весілля. Ми з Карою не заперечували, бо це була чудова можливість розділити нашу радість із найближчими.

Тим більше, батько надіслав мені повідомлення: "Ви робите все правильно." Ці слова злегка зняли тягар із моїх плечей. Але всередині мене прокинулася совість — я ж обманюю його. Проте я впевнений: скоро ми зловимо винних у тому, що полювання було відкрито, і тоді зможу все розповісти відкрито.

Поки що ж настав час готуватися до вечірки. Кара пішла у свою стару кімнату — вона хотіла зробити сюрприз своїм виглядом. А я вибрав простий, але елегантний костюм — без краватки, бо вона мене завжди дратувала. Ще не так давно у мене був лише один костюм, який я надягав рідко. Але тепер я змінююся. Вона змінює мене, робить кращим. Куди подівся той клоун Тоні, що так любив фокуси та жарти? Він жив лише для того, щоб розважати себе й інших. Зараз же я живу для кохання, яке дарує Кара.

До початку свята залишалося півгодини. Навіщо я так швидко зібрався? Тепер доведеться чекати на Кару — їй треба трохи більше часу, щоб приготуватися. Але це того варте.

І ось через десять хвилин вона увійшла до кімнати — і я на мить забув, як говорити. На ній було чудове блакитне плаття, мереживне, з довгими рукавами і відкритою спиною. Воно вигідно підкреслювало її фігуру, оголювало довгі ноги, що злегка коливалися на підборах. Я не міг відвести очей, відчуваючи, як мене охоплює хвиля захоплення і бажання. Я підійшов ближче і ніжно поцілував її, не стримуючи пристрасть, що з’явилася раптом.

— Ти прекрасна, — прошепотів я.

— А тобі дуже пасує цей костюм, — усміхнулася вона. — Зовсім не схожий ні на клоуна, ні на агента ФБР.

— Бо я зараз зі своєю коханою дружиною, — притягнув її до себе. — Але нам варто поспішати. Якщо, звичайно, ти не хочеш провести тут весь день.

— Особисто я була б не проти, — усміхнулася вона. — Але боюся, мій дідусь буде засмучений.

— Отож, нам треба йти. — Я посміхнувся. — Але повернемося до цього моменту пізніше.

— Я вже чекаю з нетерпінням, — відповіла вона.

Її краса в тому платті була такою звабливою, що я на мить забув, як дихати. І знаєш, це моя дружина. Це звучало так чудово і важливо. Особливу радість мені приносило бачити, як Гаррі робить кумедні гримаси, намагаючись приховати заздрість чи недовіру. Навіть серед цієї урочистості можна було знайти хоч якусь розвагу.

Вечір проходив доволі нудно. Люди вітали нас, сипали фальшивими компліментами, і навіть Гаррі промовив, що радий за нашу пару. Але я не повірив жодному його слову. Знав, що якби була його воля, саме він займав би моє місце. І підозрював: він щось приховує. Можливо, саме він винен у відкритті полювання на Кару, а може — її мати. Я не мав жодної ідеї, хто стоїть за цим, але був готовий чекати і спостерігати.

Потім Маркус виголосив промову. Вона була такою щирою, що я побачив сльози на очах Кари. Це було найголовніше — дідусь прийняв нас. Він — єдиний, хто у неї залишився, і його думка була надважливою. На щастя, батька тут не було. Він вміє все псувати, і я навіть радий, що зараз нам не довелося приховувати від нього правду або говорити всю.

Я ж просто хотів насолоджуватися моментом із моєю прекрасною дружиною. Але поки ми були тут, у центрі уваги, я думав, що ця вечірка — лише початок нашого спільного щастя.

На щастя, Ребекка Барроу не з’явилася на святі. Її ніхто не запрошував, але вона ніколи не відмовлялася від можливості втрутитися у наше життя. Можливо, вона нарешті залишить Кару в спокої. Вона вже стільки пережила, заслуговує на справжнє щастя. І я збираюся подарувати їй це щастя.

Це дивно, але ще кілька місяців тому я був розбитий через те, що Беатріс покинула мене. Спочатку це мало бути черговим завданням, але тепер я зустрів ту, кого полюбив усім серцем. І тепер я її ніколи не відпущу.