Глава 29. Кара

Я досі не могла повірити в те, що Тоні — мій чоловік, той самий веселий, дотепний і нерідко дратівливий Ентоні Харріс — виявляється агентом ФБР. Не просто випадково опинився поруч, а справді мав мене захищати. Все, що між нами відбувалося, — це було лише завдання, робота, справа, яку він мав виконати. Чи так це насправді?

Я ж закохалася в нього по-справжньому. Та я — яка дурепа, що так просто віддала своє серце хлопцю, якого майже не знала. І це означало, що навіть наше раптове одруження, те саме, яке ми вважали шаленим курйозом, було спланованим кроком у його професійному житті. Ніби я стала частиною якогось сценарію, в якому не мала права на власні почуття.

Від цих думок у душі ставало боляче. Ніби мене знову зрадили — так само, як колись покинула мати. Тоді це було важко пережити, але зараз — біль здавався навіть гострішим, ніж раніше. Бо раніше я знала, що мене покинули, а тепер мені здавалось, що зрадили моє серце. Моє довір’я.

І раптом він просто підійшов до мене. Без зайвих слів, без запитань чи пояснень. Лише поцілував. І цей поцілунок був не просто дотиком губ — у ньому було щось глибше, щось справжнє. Я відчула, як у грудях заграли ті давно забуті метелики, що розпускали крила і не давали спокою.

Моя голова закрутилася, серце почало битися швидше, і я, Кара Ріддель, — та сама, що з дитинства вважала себе сильною і незалежною, — просто піддалася цим почуттям. Не могла відірватися від нього, не могла чинити опір, хоч і намагалася триматися.

Проте через кілька хвилин він відсунувся, дивлячись мені в очі, і я побачила там всю серйозність і відкритість. Він вирішив розповісти мені все самостійно, а не чекати, доки це зробить хтось інший.

— Ти обіцяла вислухати мене без перебивань, — тихо сказав він. — Чи готова почути решту історії?

Я лише кивнула, не в змозі вимовити ані слова. Мені справді хотілось почути більше. Щось, в мені не давало піти. Все ж я мала досить сильні почуття до Тоні.

— Спочатку ти справді була для мене лише завданням, — він зробив глибокий вдих. — Але коли я зустрів тебе в літаку, щось у мені змінилося. Це не було коханням з першого погляду, це було щось інше, щось, що з кожним моментом ставало сильнішим. Ти виявилася зовсім не такою, як я уявляв. І мені справді було приємно проводити з тобою час. Тоді я втікав від переслідувань, а ми обидва були не у найкращому стані. І єдине місце, де можна було сховатися — це було те місце одруження. Я навіть не знаю, що зі мною сталося, але я зробив тобі пропозицію, — він посміхнувся, ніби згадав той шалений момент. — Батько думав, що це чудова можливість підібратися до вашої родини, але я сам не помітив, як твій дід став мені рідним. А ти... — він затримав погляд на мені, і я не змогла відвести очей. — Я закохався в тебе. Спочатку не хотів собі в цьому зізнаватися, але це було неможливо ігнорувати. Особливо коли ти поряд. Потім я дізнався про твій талант, і тому сьогодні пішов до батька. Вони довго приховували від мене, чому на тебе відкрито полювання. І саме там я зустрів свою колишню, Беатріс. Але мені було байдуже. Бо в мене є ти, — він міцно притягнув мене до себе, ніби боячись, що я зникну. — Я хочу бути завжди поруч з тобою. Я став настільки егоїстичним, що хочу захистити тебе від усього світу. Я кохаю тебе, Каро Ріддель.

Ці слова вдарили в саме серце. Мені хотілося зупинити час, забути про все на світі і просто слухати його знову і знову. Ентоні Харріс — той самий хлопець, що міг мене довести до сказу, той самий клоун, в якого я закохалася, тепер кохає мене. Всі мої страхи і сумніви почали танути, залишаючи на їхньому місці надію і щастя. Я відчула, що він говорить правду, і це було дивовижно — відчувати справжність.

Я повільно піднялася на носочки і ніжно поцілувала його. Не просто поцілунок, а цілий океан почуттів — тепла, ніжності, покори. Я вкладала у цей жест всю силу свого серця, свою довіру. Та цей момент не міг тривати вічно.

— Я теж кохаю тебе, Ентоні Харріс, — прошепотіла я, відчуваючи, як посмішка осяяла його обличчя.

І він, не вагаючись, підхопив мене в обійми і закружляв у танці, ніби ми були єдиними у світі. Ось таке життя, коли одружена з клоуном. Здавалося б, я мала б шукати когось, хто більше схожий на мене — серйозного, стриманого, але моє серце вибрало саме його. Можливо, саме цього мені й бракувало — справжнього кохання, якого я так довго чекала. Тепер я могла сміливо називати себе щасливою. Але ж ми збиралися розлучатися...

— А що тепер з розлученням? — запитала я, злегка тремтячим голосом.

— Є у мене одна ідея, — усміхнувся він і взяв мене за руку. — Пішли.

Ми сіли в машину, і я не могла зрозуміти, що відбувається. Невже він справді хоче це зробити? Ні, він щойно зізнався мені в коханні, я не вірю, що поїдемо до суду, щоб офіційно розлучитися. Але страх не полишав мене. Що як це лише його спосіб захистити мене?

Повернувшись додому, я сиділа в машині, розгублена, не знаючи, що думати і що відчувати. На мить навіть хотілося заплакати. Та Тоні відчинив двері, взяв мене за руку і повів у будинок. Я мовчки йшла за ним.

Вітальня була порожня, і він швидко рушив у кабінет мого діда. Навіщо йому з ним зустрічатися? Чи не збирається він усе розповісти? Це було б небезпечно. Та я не встигла довго думати, як почула їхні голоси. Дідусь посміхався.

— Доброго дня, діти, — привітав він їх.

— Доброго дня, Маркус, — відповів Тоні, посміхаючись у відповідь. — Я до вас з незвичним проханням. Річ у тому, що ми з Карою одружені. І все це сталося не зовсім за правилами. Тому я хочу попросити у вас руки вашої онучки. Я хочу, щоб вона була моєю дружиною по-справжньому.

Тепло розлилося в мені. Він справді кохає мене, раз вирішив все зробити правильно. Дідусь — єдиний рідний для мене чоловік, чиє благословення для мене має значення.

— Думаю, тут я відмовити не можу, — усміхнувся дід. — Молодець, хлопче, що нарешті вирішив спитати. Хоч і з запізненням. Ласкаво просимо в родину, синку.

Я дивилася на них і відчувала, як усі мої страхи поступово зникають. Тепер ми — справжня родина. В мене є дід, найкраща подруга і чоловік, який мене любить. Залишилося лише сподіватися, що це щастя триватиме вічно.