Глава 8. Тоні

Навіть словами неможливо описати, наскільки мене приваблювала Кара. Особливо в цій білій сукні. Така зваблива, що хотілося в той же момент десь усамітнитись з нею в якомусь номері. І, думаю, вона розуміла це по моєму погляду. А цей поцілунок розпалив ще більш. Та навіть після всього алкоголю, що вона випила, Кара не поспішала, ніби граючись зі мною. Загалом, в той вечір я так нічого й не отримав. Як і наступний тиждень.

Вдень ми ходили по різним екскурсіям та просто гуляли містом, а вночі починалося щось неймовірне. Клуби, алкоголь, вечірки. Тепер в ній було важко впізнати ту Кару зі знімку. Але я розумію, що варто нам повернутися у Нью-Йорк, як вона стане колишньою. І мені цього дуже не хотілося. За тиждень я встиг дуже сильно прив'язатися до неї. І за тиждень вона таки стала моєю. Я відчув її так, як мені хотілося цього. От тільки краще генералу не знати, що я настільки увійшов у свою роль. Це лишиться нашим маленьким секретиком.

Такі зустрічі повторювалися не лише в день. Але за три дні це все завершиться, і кожен з нас повернеться до своїх обов'язків. Та я досі не знав, який інтерес представляла Кара Ріддель. Не думаю, що річ у тому, що вона спадкоємиця величезної корпорації. Тут заховане щось інше. А я ж не можу спитати в неї напряму. Її ж подруга, Марі, знайшла собі якогось хлопця, але він їй швидко набрид. Тому, вона напивалася до незрозумілого стану та засинала в номері.

І чесно, з однієї сторони, я вже чекав закінчення цієї відпустки. Адже навіть для мене це вже було занадто. Ще б, два тижні вічних гулянок. Певно, таке цінуєш лише коли весь час працюєш на якійсь одноманітній та нудній роботі. А в мене все життя як свято.

Але знав би я, як все закінчиться...

***

Я не пам'ятаю скільки випив того дня. Здається це був мій особистий рекорд — сім порцій віскі, два кухлі пива, а ще текілу. І це все так добре йшло, що я навіть не помітив, як сп'янів. Лише тоді мій мозок намагався сказати мені, що вже досить, бо інакше я втрачу контроль. І у разі небезпеки не зможу захистити не тільки Кару, а й себе. Та вже було запізно, адже я навіть не міг триматися на ногах. І треба було ж такому статися, що ми захотіли прогулятися до готелю пішки. Марі ще годину тому поїхала, адже дуже втомилася. А от ми були відчайдушними шукачами пригод.

Тому, випивши ще по келиху вина для сміливості, ми пішли в правильному, як нам здавалося, шляху. І Кара, на диво, мовчала, адже їй було не дуже добре. Та краєм ока я помітила, що за нами хтось йде. Спочатку обережно, скрадаючись у тіні. Але згодом їх стало двоє, та й вони побачили, що я їх помітив. А значить, переховуватись не було сенсу. Я потягнув дівчину швидше, шукаючи шлях відступу. Але, як на зло, все було закрито.

- Куди ти так поспішаєш? - посміхнулась дівчина. - Невже ти не можеш дочекатися, поки ми не прийдемо в номер?

- Бо ми можемо додому й не дійти без пригод. - нервово посміхнувся я, та Кара навіть не помітила.

Доля сьогодні вирішила зіграти з нами злий жарт, тому що все було закрито. А то ж лише друга година ночі. Лас-Вегас ніколи не спить вночі. Та вдача не була на нашому боці. Доведеться шукати інший шлях. Ще й таксі не було, як і людей. Що ж, доведеться зупинитися і спробувати захистити себе та Кару. Але не в такому стані.

І тільки я вже збирався це зробити, як помітив непримітну вивіску. І там було відкрито. Тому, недовго думаючи, я потягнув її до середини. І шумно видихнувши, та прихилившись до дверей, я почав озиратися навколо. От тоді то до мене й дійшло де ми знаходимося. Велика зала, вся у білих тонах. Тут стояли стільці, звисали всякі прикраси зі стелі. А найголовніше — величезна біла арка, прикрашена живими квітами. Ні, тільки не це. Я чув, що у Лас-Вегасі таке на кожному кроці. Але не думав, що опинюся в даному закладі.

- Навіщо ми опинилися тут? - дівчина уважно подивилась на мене. - Ти що...

І от що я маю зараз їй сказати? Якщо швидко вигадати якийсь привід, то доведеться виходити на вулицю. Тим паче, до зали вийшла працівниця і вже з неабиякою цікавістю розглядала нас. Ще й не варто забувати, що я і сам був на добрячому підпитку. І я не знаю, що на мене найшло, та я знайшов геніальний вихід.

- Каро, за три дні ти відлітаєш назад, до Нью-Йорку. А я вже просто не уявляю своє життя без тебе. - ледве вимовив я. - Ти мені стала настільки близькою, що я не хочу повертатися сам.

Згадавши, що у кишені в мене завжди лежала каблучка, я дістав її та став на одне коліно. Вийшло не дуже вправно у такому то стані, але я справді намагався. Нехай збоку це і виглядало досить незграбно, та я був впевнений, що нічого кращого ці стіні не бачили.

- Каро, чи згодна ти стати моєю... - ух яке далі важке слово. - Моєю дружною.

- Ти хотів сказати дружиною? - перепитала вона.

Я ж лише кивнув. Почувши її щасливе "Так", я надягнув каблучку на палець своєї нареченої. Ох, певно я ще не раз пожалію про це своєї рішення. Але навіщо я це зробив? Не варто було стільки пити. Але вже нічого не поробиш. Поцілувавши Кару, я сам повів її до вівтаря, де на нас вже чекали. Судячи з виразу обличчя жінки, ми такі не єдині. І до чого ж призведе наше п'яне одруження у Лас-Вегасі?