Глава 6. Тоні

Як виявилось, Кара Ріддель збиралась на відпочинок у Лас-Вегас. І, звичайно, я мав летіти туди разом з нею. Через те, що квиток мені забронювали на завтра (правда, довелося домовитися, адже біля неї сиділа якась дівчина. Та ФБР вмовило поміняти її квиток, а мені лишиться забрати його завтра, аби не викликати зайвих підозр), я таки вирішив прочитати інформацію про цю дівчину. І там було доволі багато всього. Дивно, їй же всього лише двадцять три роки.

Фотографія була не дуже чітка, адже здається це було в якомусь ресторані. Та маю визнати, дівчина була досить симпатичною. Тому, я ще з більшою зацікавленістю почав читати. Кара Анастасія Ріддель-Барроу, народилась в Нью-Йорку. Її батько, Рейган Ріддель помер, коли дівчинці було шість років. Мати, Ребекка Барроу покинула цю родину, але невідомо з яких причин. У сім років вона, за допомогою діда, свого законного опікуна, змінила своє прізвище, прибравши частину Барроу. Але що призвело до такого рішення — невідомо. У вісімнадцять років очолила один з відділів "Riddel Inc.", поєднуючи з навчанням. Де і працює по сьогодні.

Ні, я розумію, що вона спадкоємиця великої імперії, проте чим же так зацікавила, що на неї відкрили полювання. Батько говорив, що в ній проявився якийсь родинний талант. Але що саме? І взагалі, від кого я маю її захищати?

Весь наступний день я провів, вивчаючи Кару. Що їй подобалось, а що ні, аби справити на неї хороше враження. Генерал не казав як саме я маю підібратись до неї. Тому і обрав найпростіший спосіб — зваблення. Можливо, ми б навіть не погано провели час разом.

Тому, вдягнувши свою улюблену сорочку, джинси та шкіряну куртку, я взув кеди та попрямував в аеропорт. Всі мої речі вмістились б в невелику сумку, але довелося брати валізу для зброї. На щастя, її не будуть оглядати, оскільки там працюють наші люди. Взявши ще рюкзак, я був повністю готовий.

Тому, я швиденько забрав квиток та попрямував до літака. Що ж, якесь дивне відчуття сколихнулось в мені. Певно, це просто нетерпіння, що в мене було завжди перед новим завданням. І от я бачу її...

А вона ще гарніша ніж на фото. І приємна співрозмовниця. З нею навіть було цікаво. Дивно, зазвичай такі дівчата мало чим цікавляться. А тут... До речі, спочатку вона якось підозріла ставилася до всього, але кілька келихів вина здатні змінити все. Ми навіть домовилися про зустріч на вечір. Що ж, а це завдання буде набагато простішим, ніж я думав.

***

Кара була здивована, коли дізналась, що ми ще й житимемо в одному готелі. Але нічого тут дивного, бо все було сплановано заздалегідь. Але я підозрював, що тут буде щось не так. Цим всім займалась Доріс, а значиться варто очікувати якусь підлість. Та ні, номер був шикарним, з виглядом на сад та басейн готелю. Велике ліжко, шафа, кілька крісел, дубовий стіл та невеликий коридорчик. Ще за одними дверима була простора ванна кімната. Цікаво, може тут щось просто не працює?

Розклавши речі в кімнаті, в якій мені належить жити цілих два тижні, я присів на ліжко та дістав фотографію, що завжди була зі мною. На ній була Беатріс, коли ми тільки познайомились. Гарна, висока, з довгим чорним волоссям, пронизливими блакитними очима та тендітною фігурою. Тоді ми вперше пішли гуляти, а на ній було гарне квітчасте плаття. І це все було до того, як ми почали працювати у ФБР. До того, як я не зміг врятувати її брата. До того, як вона обрала Картера та вийшла за нього заміж. А я лишився сам наодинці зі своєю самотністю. Ходив по квартирі, де колись був затишок, що створювала Тріс.

Заховавши фото назад, я підійшов до шафи. Мені треба готуватися до зустрічі з Карою та її подругою, адже все має пройти ідеально. Тому, я не одразу й помітив, як задзвонив мій телефон. Звичайно, це був батько. Цікавиться, як йдуть справи.

- Ну як ти там, синку? - спитав він.

Ще б, він не стане говорити напряму про справи. Ніхто не знає, хто може прослуховувати наші розмови. І інколи навіть захист ФБР не допоможе.

- Нормально, прилетів у Вегас. - відповів я. - От збираюсь на зустріч з дівчиною, з якою познайомився в літаку. Знаєш, мені так пощастило летіти з нею на сусідніх кріслах. Скажу так, відпочинок починається навіть краще, ніж я розраховувала.

- Я радий, що ти добре відпочиваєш. Та все ж, не забувай хоча б інколи дзвонити до старого. - промовив він.

І він просто роз'єднав дзвінок. От і поговорили. Раніше мене завжди це ображало, та з часом я звик. Батько ніколи не любив телефонні дзвінки чи прояви якоїсь ніжності. Що сказати, генерал він і вдома генерал. Але навіть цей дзвінок був величезним кроком для нього. Турбується за синочка.

Ці думки викликали в мене посмішку. Але часу було мало, адже дівчата вже, скоріш за все, мене чекають. Що ж, проведемо час з користю...

Мої любі читачі)))

Хочу подякувати всім, хто купив книгу і дочитав до цього моменту))) Це дуже важливо для мене, і я рада, що вас цікавить історія))) І я дуже хвилююся))) Але прямо відчуваю вашу підтримку)))

Також мені важливо знати, що ви думаєте про цю історію? Хто вам більше подобається, Кара чи Тоні? А може вам приглянувся інший персонаж?) З радістю почитаю ваші коментарі)

Всіх люблю та обнімаю =*