Глава 6. Тоні

Як виявилось, Кара Ріддель збиралась на відпочинок у Лас-Вегас — місто вогнів, розваг і несподіванок. І, як не дивно, я мав летіти туди разом із нею. Перший план полягав у тому, що мій квиток забронювали на завтра, а її — на сьогодні. Але через деякі нюанси — а саме, що поруч із нею в літаку сиділа якась інша дівчина, мені довелося домовитися про зміну квитка.

У результаті, мені залишалось лише забрати свій квиток завтра, щоб не викликати зайвих питань і не зіпсувати план. Все це нагадувало хитру гру в шахи, де кожен хід мав бути ретельно продуманим. І я в цьому був найкращим.

Щоб підготуватися до майбутньої місії, я вирішив дізнатись більше про Кара. Мені було цікаво, з ким же я матиму справу. Інтернет виявився не надто багатим на інформацію, але знайшлось чимало цікавих фактів. Кара Ріддель — їй усього двадцять три роки, а за плечима — безліч досягнень. Фотографія в профілі була трохи розмита, здається, зроблена у ресторані, де вона, мабуть, святкувала якусь подію.

Проте навіть через неідеальну якість я зміг розгледіти її гарну посмішку і впевненість у погляді. Вона справляла враження сильної та цілеспрямованої дівчини, якою й повинна бути спадкоємиця великої бізнес-імперії.

Її повне ім’я — Кара Анастасія Ріддель-Барроу. Народилася вона в Нью-Йорку, де її дитинство мало бути щасливим, але доля внесла свої корективи. Коли їй було шість, помер батько — Рейган Ріддель, людина, яка, очевидно, дуже багато значила для сім’ї. А через кілька років, коли Кара була ще зовсім малою, мати, Ребекка Барроу, покинула їх. Причини цієї відсутності залишались таємницею, ніхто не знав, чому вона так раптово пішла.

Саме тому Кара, з допомогою свого діда — законного опікуна, у сім років вирішила змінити прізвище, прибравши частину Барроу. Це рішення було несподіваним, але, мабуть, символічним кроком до нової частини її життя. І я її прекрасно розумів.

Попри всі труднощі, Кара не втратила жаги до життя і з юних років показала себе не лише як розумна, а й амбіційна дівчина. У вісімнадцять вона вже очолила один з відділів компанії "Riddel Inc.", поєднуючи роботу з навчанням. Вражає, як вона зуміла поєднувати все це у своєму віці, беручи на себе велику відповідальність і керуючи бізнесом. Я не міг зрозуміти, що ж це за родинний талант, про який говорив її батько, і від кого мені потрібно її захищати, адже хтось явно відкрив на неї полювання.

Весь наступний день я провів, вивчаючи кожен нюанс життя Кари, аби справити на неї гарне враження. Генерал не давав конкретних інструкцій, тому я вирішив обрати найпростіший, але й водночас ризикований спосіб — зваблення. Можливо, навіть зможемо провести час непогано і цікаво.

Отож, я вдягнув свою улюблену темно-синю сорочку, джинси, шкіряну куртку, взув кеди — і був готовий до вильоту. Хоч усі мої речі легко б помістилися у невелику сумку, мені довелося брати валізу для зброї — на щастя, вона пройде без огляду, оскільки в аеропорту працюють наші люди. Взяти ще рюкзак — і я повністю готовий до подорожі.

Приїхавши в аеропорт, я швидко забрав квиток і направився до літака. Я відчував, що це не звичайна поїздка. Десь глибоко всередині щось пробуджувалось — нервове очікування, мабуть, що завжди з’являється перед новим завданням. І ось я бачу її — Кару.

Вона була ще гарнішою в реальності, ніж на фотографії. Її приємна усмішка, відкритість і легка іронія в розмові одразу викликали довіру. Незважаючи на те, що спочатку вона була трохи підозрілою і обережною, кілька келихів сухого вина змінили її настрій і ми почали дійсно цікаво спілкуватись. Врешті-решт домовились про вечірню зустріч. Здавалося, це завдання буде легшим, ніж я думав.

Коли ми прибули в Лас-Вегас, Кара була здивована, дізнавшись, що ми житимемо в одному готелі. Здавалось би, нічого дивного, адже все було заплановано заздалегідь, але я відчував, що щось тут не так. Адже всі організаційні питання вирішувала Доріс — людина, від якої завжди можна очікувати підлість.

Та номер, який мені виділили, був розкішним: великий просторий номер із видом на сад і басейн, з великим ліжком, шафою, кількома кріслами і дубовим столом. Ванна кімната за одними дверима була просторою і сучасною. Все виглядало ідеально. Лише чи не закралася десь якась підступність?

Розклавши речі, я присів на ліжко і витягнув зі сумки стару фотографію, що завжди була зі мною. На ній була Беатріс — дівчина, з якою колись познайомився. Вона була високою, з довгим чорним волоссям і пронизливими блакитними очима. Тоді, на початку нашої дружби, вона була одягнена в легке квітчасте плаття, і це було до того, як ми обидва почали працювати у ФБР. До того, як я не зміг врятувати її брата, і вона обрала Картера, вийшла за нього заміж. А я залишився один, з холодом самотності в душі і в порожній квартирі, що колись була затишним домом.

Заховавши фото назад, я пішов до шафи. Потрібно було підготуватися до зустрічі з Карою і її подругою. Все мало пройти ідеально. І тоді, якраз у цей момент, задзвонив телефон — звичайно, це був батько. Він завжди цікавився, як у мене справи.

— Ну як ти там, синку? — пролунав його голос. – Долетів нормально?

Я знав, що він ніколи не буде говорити прямо, адже ніколи не знаєш, хто може прослуховувати. Навіть захист ФБР іноді буває безсилим. До того ж я вже звик саме для такого стилю спілкування.

— Нормально, — відповів я. — Прилетів у Вегас. Збираюся на зустріч із дівчиною, з якою познайомився в літаку. Мені пощастило летіти поряд з нею. Відпочинок починається навіть краще, ніж я розраховував.

— Радію, що ти відпочиваєш. Але не забувай хоч інколи дзвонити старому, — лаконічно промовив він. – Я сподіваюсь, що ти добре проведеш час.

І роз’єднав дзвінок. Раніше я ображався на таку стриманість, а тепер — прийняв як факт. Він генерал і вдома генерал, але навіть ця розмова — великий крок для нього. Він турбується. Ці думки викликали посмішку, але часу було мало — дівчата, мабуть, уже чекають. Отже, час діяти...