Глава 1. Кара

- Міс Ріддель, Ларі сьогодні взяла вихідний, адже йде з матір'ю до лікаря, а прийшов її клієнт містер Бауерс. І він там терміново вимагає, аби хтось йому допоміг. Ще трошки і рознесе приймальню. - повідомила Олівія, моя помічниця. - До того ж, ви знаєте його характер, він здатний на таке. Що ми маємо зараз робити? Бо якось страшно повертатися туди. 

Я підняла погляд від документів на дівчину, від чого вона знітилась. Ще б, як каже моя подруга Марі, від цього погляду й екватор замерзне. Але це не дивно, адже я Кара Ріддель, спадкоємиця великої імперії та єдина надія свого дідуся. Занадто рано мені довелося подорослішати та взяти в руки частину родинного бізнесу, адже з того часу, як помер мій батько, "Riddel Inc." переживав не найкращі часи. Дідусь не бачив нічого крім власного горя.

Мої колишні друзі не раз казали, що я зовсім змінилась, і вже не та Кара, що раділа кожній дрібниці. Але важкі часи вимагають сміливих рішень. Інколи доводиться обирати між тим, що хочеш, і що маєш робити. У свій час я відмовилась від дуже багатьох речей, і я не дозволю всьому так просто зруйнуватися.

- Запроси його в мій кабінет за десять хвилин. Думаю, ми зможемо розв'язати його чергову проблему. - я знову повернулась до документів. - Напевно, йому знову не подобається колір ванної кімнати.

Я взяла під своє керівництво один із наших найуспішніших напрямів — дизайн інтер'єрів. Звичайно, я доволі непогано розбиралась в цьому, але мої очі не горіли. Не так, коли я...

Я закрила теку з документами по витратах компанії за минулий рік та заховала в стіл. Останнім часом справи пішли в гору. А це значить, що я могла бути задоволеною собою. Але радість ніби образилась на мене за те, що я стільки часу не звертала на неї уваги, і більше не хотіла мене навідувати. Тому, випивши кави, я морально налаштувалась на розмову з містером Бауерсом. Я завжди ділила клієнтів на два види — сніжки та трублзи. Насправді, це доволі дитячі назви, проте я так звикла з самого дитинства. Сніжками ми з татом завжди називали хороших людей. Тому, що вони такі білі та м'якенькі. А от трублзами я називала всіх, хто мене ображав.

Тато... я з любов'ю погладила фотографію, що стояла на моєму столі. Вже шістнадцять років як його немає, а я досі сумую.

- Я стану гідною донечкою для тебе. - прошепотіла я.

І в цей момент у двері постукали. І заховавши все гостре, аби не було спокуси, я запросила його увійти. Нікас Бауерс був доволі екстравагантним чоловіком. Високий фарбований блондин, років п'ятдесяти. Але не дивлячись на свій поважний вік, чоловік старався вдавати з себе молодшого. Яскраві блакитні очі цього разу дивились на мене з роздратуванням. А його одяг... Сині обтягуючі штани, салатова футболка та піджак темно-зеленого кольору. Ні, ну мені зараз стане погано від його жахливого смаку. Але, натягнувши фальшиву посмішку, я мило з ним привіталась.

- Доброго дня, містере Бауерсе. - я жестом показала йому присісти. - Рада вас бачити. Вже вдруге цього тижня...

- Ванна кімната, вона просто жахлива. - сказав він, обережно присідаючи на крісло. - Я вас просив зробити її якого кольору? Білосніжка. А вона зараз біла.

Господи, дай мені терпіння винести його присутність зараз. В моїй уяві з'явилась картинка, як я встаю і придушую його. От його обличчя стає такого ж кольору, як і піджак. Я ледве стримала посмішку, адже він би розлютився ще більше.

- А яка різниця? - я відкинулась на крісло. - Хіба це не один і той самий колір?

- Ні. - вигукнув він. - Ви тільки гляньте.

Він став показувати на телефоні фотографії своїх стін. І я чесно не розуміла, що він хоче мені довести цим. Але за шість років роботи в цій сфері, мені вдалося вивчити такий тип клієнтів. Тому, я чітко знала, що маю робити...

- Олівія, зайди в мій кабінет, будь ласка. - покликала я. - Містер Бауерс, не переживайте, ми все виправимо, і ви будете задоволені своїм замовленням. Ларі зараз вихідна, та я особисто проконтролюю це.

- Я дуже сподіваюсь на це. Чесно, я дуже засмутився, коли дізнався, що Ларі взяла вихідний. Вона такий чудовий дизайнер. А ці робітники все переплутали. - він похитав головою.

Він би ще щось говорив, але відчинилися двері і увійшла Олівія з планшетом в руках. Вона розуміюче посміхнулась, дивлячись на чоловіка. Приготувавшись записувати, дівчина подала мені знак:

- Олівіє, завтра працівники мають перефарбувати стіну в будинку містера Бауерса. В білосніжний колір. Нехай завтра зайдуть і покажуть мені. - помічниця кивнула лише.

- Дуже вам дякую, міс Ріддель. - він потиснув мені руку. - Я сподіваюсь, що все пройде чудово...

Я ж йому лише кивнула, і він поспішив піти. Важка людина. Тепер я розумію, чому він вже вшосте одружений. Ще б, я он навіть кілька хвилин не в стані його витримати.

- Так, я тоді завтра поставлю цю задачу для робітників. - перервала мої думки Лів.

- Ні.

- А як тоді? - не зрозуміла дівчина.

- Колір один і той самий, тому я не бачу сенсу. - я прикрила очі. - Скажи, нехай вони завтра зайдуть у ванну з фарбою та рештою. І удадуть ніби все зробили. Будь впевнена, він лишиться задоволеним.

- Ви геній. - посміхнулась Олівія, роблячи помітки.

- Так, але мені терміново потрібна відпустка. І бажано десь трохи далі від роботи. - я потерла очі. - Відчуваю, скоро так і буде...

Обговоривши ще деякі моменти, прийшов час йти додому. Взявши сумку, я вийшла з будівні "Riddel Inc.". Ні, ну мені терміново треба у відпустку. І бажано як найскорше. Хочу вже відпочити від усіх цих проблем, десь якомога далі. Але ні, я сама ніколи не наважуся їхати кудись. Певно, років через десять. І то не впевнена, що це таки станеться.

Коли я вже від'їхала від будівлі, задзвонив мій телефон. І це була Марі, моя єдина, а тому найкраща подруга. І яка так несхожа на мене. В першу чергу, через свій характер. Вона весела, мила, ніколи не думає, що сказати чи зробити. Ще й працювала вона викладачем в школі мистецтв. Чому ми дружили? Я сама не знаю. Та якось так повелося з дитинства.