IX. План був майже ідеальним

Галактика UEG (PEG)-24-D, зірка E-17C8-BAF3-FF4D, точка GSO-3’42 (Галактика Молочний Шлях, зірка Сонце Геостаціонарна орбіта планети Земля)

Ніби нічого не змінилось, але у пам’яті таймера зрівнялись дві величезні цифри і корабель повільно, майже непомітно став оживати … Три глибоких фліпи у «густий» вимір, без єдиного поштовху знизили швидкість крейсера до орбітальної швидкості планети навколо якої і запланував обертатись процесор, сухо клацнуло старомодне традиційне реле, але нічого не відбулося. По платах співпроцесора забігало інформаційне повідомлення «почати розконсервацію корабля, збій систем живлення головного процесора, 3 ms … повторна спроба запуску головного процесора, 3 ms … повторна спроба запуску головного процесора, 3 ms … повторна спроба запуску головного процесора …», по сотні паралельних потоків понеслися інші команди та повідомлення, заметушились дройди, почали перебудовуватись перегородки у тілі зорельота, спалахували один за одним дисплеї інформаційної системи, потужний потік повітря швидко заповнював зали та коридори, що так довго перебували у вакуумі свіжою стрімкою хвилею, корабель поступово нагрівався та оживав, гібернаційні камери почали часто вібрувати у сьомому вимірі і заповнились напівпрозорим синюватим газом з приємним запахом бузку …

Пульт, як завжди, лежав не під рукою, а ледь не на другому кінці вже осушеної ванни, за декілька хвилин Зартон знайшов його і відкрив гібернаційну камеру, голова незвично крутилася та сильно боліла, йти було важко, але він добрів до меданалізатора, на його здивування прилад не ввімкнувся, довелося йти на корабель як кажуть астронавти «не похмелившись». А «похмілля» й справді було колосальним. Коридори корабля зустріли його незвичною тишею в якій гулкою луною відбивався кожен стишений м’якими підошвами черевиків. За час поки він рухався до капітанського містка здавалося, що він уже мертвий, один раз недовгою дорогою Капітана навіть знудило, робот-прибиральник моментально під’їхав до нього видав пакет вологих серветок, прибрав і незвично застиг з відкритою урною, здивований Командор впустив використану серветку на палубу, робот блискавичним рухом ще у польоті схопив її і кинув у свою урну і знову непорушно застиг. Коли він увійшов на місток, він уже застав там свою Першого Помічника Лію, вона як зазвичай жінки, а особливо жінки-Кветіанки[1], легше перенесла гібернацію але теж виглядала дуже нездорово. Вона здивовано задивилась у свій монітор і помітивши Капітана спробувала зірватись «на струнко», трохи поточившись все ж досить чітко віддала честь. «Салют! Вільно!» відповів Командор і обезсилено впав на своє крісло. Поглянувши на свій дисплей він зрозумів причину сильного здивування Першого Помічника, – відсутність Процесора, крейсер працював у режимі підтримки життєдіяльності тільки на аварійній програмі співпроцесора!

Вручну увімкнувши систему ментального зв’язку, Командор раптово, водночас почув спрямовані думки Лії та Бортового Механіка що, як виявилось, лежав майже непритомний біля центрального пульта, у образі від механіка він побачив дивну картину: через відкриті двері видно було перегородку біля пульта, вона була місцями оплавлена прогоріла, а біля неї, що найдивніше, занісши свій маніпулятор над перемикачами стояв робот. Побачивши це Лія тихо зойкнула від здивування, це було неможливо, ні один робот корабля не міг зайти туди, і звідки у відсіку сліди вогню?

[1] Кветіани – жителі планети Кветіа – однієї з перших реколонізованих планет, у зв’язку з специфічним кліматом планети та просторовою аномалією у космосі поблизу її зірки Гра, вони набагато легше переносять вимірові польоти бо ніби постійно живуть трохи зсунувшись з нашого тривимірного простору.