III. Експлорер EGE-1233-A433-FE7B, народження

Галактика EG-2-A, зірка Ексельсіор IV, астероїд А-Пріора 3, Заводи Імперського Астрофлоту

На стапелях красувався величний новий Експлорер, сьогодні завершаться останні перевірки обладнання у нього вмонтують процесор і він буде готовим до виконання своїх обов’язків. Усі чекали цього урочистого моменту, навіть уславлений Командор Зан-Зартон колишній Бойовий Командор, Тричі Кавалер Ордену «Герой Галактики» Першого Ступеня, замилувався своїм майбутнім кораблем, величним і сильним, здавалось найбільшим з будь-коли побудованих людиною космічних кораблів. І справді, будучи одним з найпотужніших кораблів флоту, він міг один протистояти невеличкій агресивній планетці, до речі не безуспішно, що іноді й справді було потрібно дослідника. Вся ця надпотужна бойова машина, насправді була не так космічним кораблем, як величезним бойовим роботом і тому керувалась лише надпотужним псевдоінтелектуальним процесором, трьома людьми та обслуговувалась кількома тисячами роботів різних ступенів складності та призначень.

Людству за всю свою історію таки ні разу ще не вдалося повністю відмовитись від використання металу, хоча воно й знало, здавалось, набагато кращі матеріали та субстанції. Троє людей: Командор, Перший Помічник, Навігатор, Бортовий Механік, роботичний Дослідник-Екзоеколог, та інші роботи-члени екіпажу, з тераси спостерігачів за традицією оглядали величезний, сріблястий корабель, що сліпуче виблискував у спалахах прожекторів немов би знав, що він – головна «зірка» цього вечора. І справді, думки, як і погляди, усіх були приковані до нього, усіх окрім ще зовсім юної Лії[1] – Першого Помічника Капітана, її думки уже кілька десятків років були зайняті майбутнім своїм Капітаном. З однієї сторони, для неї було престижно бути в екіпажі такої ЛЮДИНИ, чи не найвідомішого Командора усіх Галактик, з другої сторони вона його боялась, чи точніше боялась не його, а своїх почуттів до нього, вона не могла його кохати, це не можливо, вони не пара, він – Занор, а як буде довгі роки працювати з ним на одному кораблі, нажаль, єдиною спільною їй «душею» був процесор, як же таке могло трапитись … Ці її важкі роздуми перервали аж різкі звуки розриву фіксуючих енергополів, крейсер вже повільно піднявся над стапелями … Вона пропустила момент народження свого майбутнього дому, адже крейсер насправді, ставав майже домом для свого екіпажу, пропустила народження свого подальшого майбутнього …

На цей надсучасний зореліт-летючу фортецю, які завжди висилали у нововідкриті галактики, у члени екіпажу відібрали справді найкращих: Командора Зан-Зартона, сина Головнокомандувача Занор чи не найдосвідченішого Командора Імперії, ще зовсім юну але надзвичай талановиту пілота, Лію Квен-Авіс, справді, ще зовсім юну дівчину, яка проте в свої тринадцять століть[2] вже встигла з відзнакою закінчити Ексельсіорську Астроакадемію та механіка – найкращого механіка Галактики Ллант чемпіона останньої міжгалактичної технічної олімпіади, молодого та надзвичайно амбітного Ролксара Лоон, з зоряної системи Лоон III.

[1] Зан – приставка до імені, що означала приналежність до військової аристократичної касти Занор, яка на той час була чи не найвпливовішою кастою всесвітнього суспільства, яке не дивлячись на надзвичайний прогрес науки і техніки повернулось до кастової системи. З відсутності приставки можемо бачити, що Лія не належала ні до однієї з Великих каст, такі змішані екіпажі зазвичай не практикувались у дослідницькому флоті Міжгалактичної Співдружності, але скоріше за все Командор з якихось причин не захотів обрати собі пару.

[2] На цей момент вже досить давно було досягнуто індивідуального безсмертя, і зрозумівши, що жити вічно насправді неможливо, безсмертні люди проживши сто-сто п’ятдесят тисяч років самі йшли з життя, переводячи свій інтелект у так звані безтілесні субстанції, тобто переходили у інші нематеріальні виміри.