II. Війна: чомусь – кінець, чомусь – початок

Всесвіт

Йшло чотирнадцять тисяч триста дев’яте століття Нової Міжгалактичної Ери, й насправді далеко вже не першої «міжгалактичної ери». На той момент вже не перше тисячоліття тривала ця важка та виснажлива міжрасова війна, ніхто тоді ще не знав насправді хто ж такі крітери, і чому вони так безжально, одноманітно і невтомно, хоча й повністю хаотично воюють саме з нами – найбільшою расовою групою всього відомого Всесвіту, з гуманоїдами[1], хоча ледь не кожен другий дослідник заявляв гіпотези про це, але вони нападали кожен раз як тільки помічали окрему групу з кількох космічних кораблів, чи знаходили невеличку віддалену колонію.

Великих бойових дій з самого початку подій ні разу не відбулось, бо ніхто не знав хто такі крітери і де вони живуть, а крітери, в свою чергу, чи то боялись, чи то не хотіли атакувати Міжгалактичне Співтовариство Людей та Гуманоїдів, але ці точкові напади виснажували Другу Велику Міжгалактичну Імперію[2]. Постійно руйнувались молоді переважно неймовірно дорогі купольні колонії, зникали патрульні крейсери, транспорти та торгові кораблі, іноді навіть лінкори та експлорери, а все це виснажувало Міжгалактичну Імперію, коштувало немалих грошей, що в свою чергу, змушувало співдружність планет постійно шукати нові, а навіть значно частіше загублені колись підчас краху Першої Великої Експансії, планети-джерела людей, ідей та природних ресурсів, – єдину можливість продовжити свою експансію у все нові і нові світи – що необхідна для існування будь-якої імперії, як у межах невеличкої планетки, так і безлічі галактик.

На даний час, й нажаль взагалі у цій Галактичній Ері, ще не було знайдено надзвичайно просте вирішення проблеми. Вирішення буде знайдено але це відбудеться нескоро, а поки-що й самі гілки роду людського почали боротись одна проти одної, повільно але безповоротно наступав хаос, як часто, парадоксально буває перед лицем зовнішньої загрози, якої не розумієш, це були «смутні часи», початок кінця однієї з найвеличніших Імперій Всесвіту, і при таких складних астрополітичних та просто життєвих обставинах і почалась наша вельми довга у реальному але стисла в суб’єктивному часі історія.

***
Галактика UEG-12-E, квадрат 12B4: 3AA7:CF34[3]

Вже п’ятнадцятий рік найновітніший псевдоінтелектуальний патрульний крейсер «Карматайр» чи офіційно важкий крейсер класу джагеноут DQ-8D5F-AAAA-1398 повільно летів у міжзоряному просторі методично скануючи зоряні системи, що його оточували. Застосування псевдоінтелектуальних процесорів у дрібній бойовій техніці, як потім виявилось, було помилкою, вони виявились емоційно нестійкими і зовсім не були пристосовані до звичайного патрулювання.

Рутинна і довготривала процедура сканування страшенно стомила процесор корабля.

«… чого ж мені так фатально не пощастило, сканувати простір по заданих точках, і для цього треба AI-FF-1024, з цим би впорався простий співпроцесор, у ньому ж не дарма вбудовано субінтелектуальний модуль, і чому не міг я стати процесором експлорера[4], чи хоча би бойового лінкора, цей хоч би не стирчати половину життя у якомусь занюханому квадраті ще більш занюханої галактики …»[5], незадоволено думав він. Раптовий імпульс актуалізатора перервав ці його депресивні роздуми. Всі наступні події відбулись у кілька десятків мілісекунд. Навколо корабля спалахнув рій яскраво-жовтих, майже білих іскор, генератори захисного поля навіть не встигли повністю переключити енергію на корпус, як іскри почали з’являтись вже у середині корабля, вони виникали зсуваючись по усіх можливих вимірах. Процесор ще миттєвість пробував боротись з ними поки одна з іскор, вибухнувши, не замкнула контури управління і миттєво почався хаос. Люди що були на кораблі прожили ще кілька секунд, а процесор, позбавлений можливості будь-що вдіяти плавав у просторі ще два з половиною десятки років, поки не відмовили пошкоджені резервні генератори крейсера і він вимкнувся. Така трагедія відбувалась вже далеко не перший раз.

***
Галактика EG-2-A, зірка Ексельсіор IV, астероїд А-Пріора 3, Ремонтні заводи Імперського Астрофлоту

Сьогодні зранку на ремонтний завод доставили ще один з безлічі збитих крітерами крейсерів. Це була моторошна картина. Весь його корпус виглядав немов шматок голландського сиру, він був виїдений невеликими дірочками, що залишались після контакту обшивки з страшною зброєю кратерів. Кожна іскорка, була немовби маленькою зіркою, і перетворюючись у Нову розміром з тенісний м’ячик, оплавляла все на своєму шляху. Після такої обробки крейсер годився хіба що на переплавку. Протистояти цій зброї могли лише дванадцятивимірні енергетичні щити, але корабель нажаль не встиг повністю увімкнути навіть простих тривимірних … Останнім часом так пропадав чи не кожний другий імперський патрульний корабель. Найчастіше жертвами нападів крітерів ставали молоді недосвідчені процесори, які ще не повністю усвідомлювали небезпеку. Як показала практика, використовувати їх ще раз після успішних нападів було не можливо, машини наділені для наближення до людських реакцій нехай і штучною емоційністю, майже завжди сходили з розуму побачивши знищення екіпажу та свого корабля. І цього разу процесор теж мав відправитись у лабораторію, а потім на утилізацію, та жалісливість або неуважність одного з робітників, що розбирали корабель призвела до іншого розвитку подій. Дивно чому ніхто не виявив, що процесор потрапив на звичайну діагностику, а не на переробку.

[1] Про «крітерів» тоді й справді було дуже багато теорій, від «теорії вищої (прадавньої) раси» яка не хотіла поступитись людям, до містичної «теорії неупокоєних душ», які мстили своїм убивцям в лиці всього людства, і лише вчені сучасності виявили, що «крітери» – примітивні енергетичні паразити, а на великі скупчення людей вони не нападають через те, що бояться надто великого сумарного біополя. Дотримуючись точної наукової правди мусимо також зауважити, що гуманоїдів, як таких на цей момент ще не існувало (хоча тепер вони й насправді найбільша расова група нашої галактичної групи і єдина розумна) ні один з космічних підвидів людини не змінився достатньо щоб вважатись гуманоїдом, а не просто видозміненим видом Homo Sapiens, хоча дехто вже мав вельми екзотичний як на людину вигляд.