Якщо метелик махне крильцем над атлантичним океаном над індійським океаном буде ураган[1][2] …
Земля, м. Новий Львів
Скажіть мені, будь-ласка, чи бували Ви коли-небудь на першому рівні одного з найбільших мегаполісів Землі Нового Львова?
Ні? А дарма. Це старовинне місто-музей, чи не найдревніше з тих, які колись зберегли для нащадків під ковпаками штучного неба, при побудові сучасних мегаполісів, – міста з древніми низенькими однорівневими спорудами, побудованими подекуди навіть з бетону та цегли, – майже невідомих тепер будівельних матеріалів, і подекуди оздоблених химерними статуями та барельєфами, з шумним трамвайчиком у центрі та з магнітним монорельсом, яких ще в сиву давнину замінили антигравітаційні літаки, виміровий рух, віртуальна присутність та персональні телепортатори, також з незвично великими персональними комп’ютерами, що використовують двовимірні не голографічні дисплеї, гудуть при роботі та заледве поміщаються у долонях …
Все місто немовби дихає старовиною, заворожуючи та справляючи незабутнє враження, і дуже мало людей, та навіть дослідників старовини здогадується, що туди можна потрапити всього лише спустившись трохи більше ніж на триста метрів під технічні рівні Ново-Львівського мегаполіса. В нашій країні, як завжди, є все але ніхто цим належним чином не користується. Та годі вже про це, я б хотів розказати Вам одну цікаву, вірогідно, правдиву історію, яку почув у Першому Музеї Астронавігації, розміщеному на вулиці Городоцькій, що простягається на субрівні Львівського мегаполісу, здається саме під Центральним астропортом, який чомусь зовсім недоречно, хоч і так співзвучно назві розмістили практично в самому центрі міста.
Сам я потрапив у це місце, заледве чи не випадково, про музей мені розповів робот-гравітаксист у салон до якого я сів у пошуках матеріалів для моєї наступної статі про ранньоісторичні поселення людини, знаючи, що ці роботичні гравімобілі, як їх називають «екзотика для туристів» – «ходячий» чи правильніше – «летючий» склад чуток та не перевірених фактів, а саме такі матеріали й цікавили мою, відверто кажучи, досить «шматлавеньку»[3] газету, я, взагалі-то, не шукав такої історії, але він чомусь привіз мене у музей. Я, за професійною звичкою, записав розмову, що відбулася там, повернувшись додому вже думав стерти з пам’яті диктофона цей файл, коли випадково ввімкнув канал «Discovery Channel», де цього разу транслювали програму про один вельми цікавий феномен у історії розвитку сучасної цивілізації, про що саме розповідала ця програма Ви самі зрозумієте, прочитавши наступні рядки.
Я розповім Вам коротеньку оповідь про окремі життя та хід подій у космічному масштабі. Цю вельми цікаву історію мені розповів один старий дуже балакучий штучний інтелект, побачивши в мені першого за, цілком можливо, й декілька тисяч років вдячного слухача, а розповів він наступне[4] …
[1] Прошу пробачення у автора фрази, що послужила епіграфом до цього твору, при всіх стараннях, я ніяк не можу згадати його ім’я.
[2] Зноски докладніше пояснюють деякі не одразу зрозумілі терміни та поняття, але читати їх потрібно тільки коли Ви не зрозуміли про що мова прочитавши також і наступні два-три абзаци.
[3] Шматлавий – вживаний на території Галичини прикметник, що стосується друкованих видань, аналог популярного вислову «жовта преса».
[4] Ця історія насправді є художнім викладом реальних фактів, але цілковито не виключено, що вона й насправді переказана одним з її безпосередніх учасників – псевдоінтелектуальним процесором AI-FF-1024, що на даний момент дійсно є експонатом Першого Музею Астронавігації, бо, виключивши художні подробиці додані для полегшення сприйняття, точно вкладається у рамки перевірених історичних фактів.