Глава 10 ''Я пробачила тебе, але щось шкрябе на душі.''
Я прийшла на алею і стала чекати. Коли прогулювалась то почала згадувати нашу першу зустріч, як збила тебе з ніз та накричала. Стала чекати тебе чекала й чикала, а тебе не було я вже збиралась йти як побачила тебе, і зрозуміла що я й досі тебе кохаю.
Ти прийшов.
Як я міг не прийти, за мною був хвіст але я відірвався.Я боявся що ти вже пішла, ти правда передімною люба?
Тут перед тобою я пробачила тебе Вінсенте.
Я чекала поки він щось відповість, але він мовчав та дивився здивовано поки до тебе щось доходило.
Я почала сміятися тим самим сміхом і ти різко потягнув мене до себе що я навіть ойкнула.
Здавалось що ми повернулись на початок, і це чарівне місце так діє на нас. Та я сказала тим голосом.
Дивіться куди йдете, шановний!
Вибачте я ваз непомітив міс.
Мадам взагаліто. І я стобою не помічаю нічого у світі ти стам моїм щастем і болем водночас.
Але я тебе завжди буду кохати і наша історія залишиться на сторінках книг, які будуть читати інші та наш син буде розповідати нашим внукам а ті правнукам. І наша історія буде жити завжди й навіки закарбована в пам'яті, як історія кохання холодного й жорстокого герцога та простої не бажаної дочки барона Кельвіна.
Далі буде....