Розділ 7 " Чому доля знущається над нами? "

Глава 7 " Зустріч. Слова які не висказані."

 Це був простий, як і  вчорашній день. Вони не змінювалиса, а йшли сестиматично лише інколи змінювався. Сьогодні була неділя я вийшла в село щоб закупити продуктів і як на диво мій син теж виявив бажання піти зі мною хоч і раніше він нелюбив ходити туди, ми зібрались та пішли.

     На ринку....

Мам, я хочу горіхи. Сказав хлопчик.

 Добре купимо, але трішки ти ж знаєш що в тебе алергія на горіхи любий. Відповіла я.

Добре. Тихенько примовив малюк.

 Вже пройшла година, як ми були на ринку. Тому я подумала  що нам вже пора йти додому, але на виході мене впіймали за руку і зупинили. Це був староста села в якому ми проживаємо. Він тихо зашепотів щоб почула тільки я.

  Будь ласка допоможи. Сказав він тремтячим голосом.

  З чим впм допомогти? Запитала я у відповідь його.

 В мене в дома зараз лежить чоловік він поранений з ним його друг вони з аристократів. Ще тишіше промовив він.

Приведіть їх до мого дому, я подивлюсь що можу зробити. Сказала я йому.

 Дякую тобі. Вдячливими очима він дивився на мене.

Ввечері він привіз їх на візку їх було двоє один не притомний, а інший лише трохи побитий, він завів їх під  дім і залишив сказавши: Тут живе жінка, яка допоможе вашому другу.  Він поїхав.

 А вони постукали у двері, і я побачила того кого не хотіла бачити ніколи, але дель всередині  я знала що кохаю його ще.

Коли я заговорила Дітрих здригдувся і подивився на мене здивованими очима.

 Хто стобою? Запитала я, він лише відкрив рота як я сказала. Тільки не кажи що це той про кого я зараз думаю. Поставила йому контрольне питання.

Він схиливши голову сказав: так це він, допоможи будь ласка. Все що міг він сказав винуватим голосом.

Заходьте в дім, лише тихо бо розбудете його, я вас вижен, Зрозуміло?Сказала я.

 До цього моменту Вінсент прийшов до тями, але прикинувся що ні.

Вона змінилась зовсім інша голос став стальнішим, хто з нею живе кого вона так боїться розбутити? Не вже в неї хтось є? Запитував він самого себе.

Роздягай його і клади на диван прийде до тями скажеш, юо так я нічого робити не буду. Вона поклала крапку і це було зрозуміло.

 Щоб не палитись я прийшов до тями хвилин через двадцять.

Дітріх, де ми? Запитав для вигляду я.

Ти здивуєшся коли дізнаєшсь. Констатував він.

Прийшов до тями значить!

 І я повільно повертаю голову на звук її голоса та завмираю, вона ні грама не змінилась, залишилась такою як була.

 Пройшла десь година я дума що помру вона так катувала мене що витримати не можливо, але я терпів коли вона закінчила було лише трохи боляче.

Я навіть і не вмітив куди пішов Дітріх, і запитав: Чому ти зникла?

ТИ маєш совість запитувати мене про це! Агресовно відповіла вона.

 ТИ ЗРАДНИК, МЕРЗОТА ТА ТЕБЕ НЕ ЗНАЮ ЯК ОПИСАТИ КРІМ ЛАЙКИ ЯКИЙ ТИ! ГАД! Вже кричала вона.

 І раптом відкрились двері і тихий голос заговорив: Мамочка чому ти кричиш? Я щось зробив? Я повертаюсь і бачу дитя, яке точно вилитий я лише без родінки під  під лівим оком, як у мне.

Хлопчик завмер і сказав: Мам, хто це? Зігнувши голову на бік запитав.

Ніхто, любий чому ти встав? запитала і цим привернула увагу сина.

 Я почув як ти кричала ось і вийшов. Відповів він.

Нічого любий дядьки підуть зранку  йди спати тобі завтра в школу, вже пізно добре? Сказала я йому.

Добре. Потерши очки зказав він і пінався по сходах до своєї кімнати спати.

Це мій син? Дурне запитання, але повернути я його  не міг.

Ні, в нього інший батько не ти. Відповіла з гордо піднятою головою.

 Дідріх дивившись за цим всім змовчав це зрозуміло що вона зла на нього, і він не осуджує її вона рятувала своє дитя якби це зробила кожна мати для своєї дитини. Їхня сутичка буда довгою вона кричала, але на пониженому тоніт і шипіла як змія на ворога. А він мовчки все слухав і кивав потім пішли удари вона почала давати йому ляпаси і він терпів, для Дітріха це було нове юо він нікому б не дав так зробити,як зараз це робить вона. 

    Я висловлювала всі слова яку про нього думала, якій він, як він ьак міг вчинити зі мною і чому він так вчинив, але він мовчав, почала давати йому ляпаси, але він мовчав  і слухав та витримував ввесь мій гнів який за ці шість років накопичився в мені.

Я слухав її  все про що вона думає про мене і мені нема пробачення за все що я завдав їй болю. І розумую так вона права у всьому і зараз я одружений на іншій не на ній це так болісно що втримати не можу у собі, але мовчу бо знаю їй больніше ніж мені вона стільки всього на терпілась, що я не маю прав їй щось сказати.

 А потім ми мовчали довго годину чи дві не знаю, але вона знову заговорила і сказала.

Забирайтесь геть звідси і щоб я не бачила вас більше зрозуміло? Як тільки вона це сказала в мене і в неї в душі все обірвалось.

 І знову болісне Чому? Я знаю що як тільки ми підем ти зникниш звідси, я добре тебе знаю.

Ні, ти сам знаєш відповідь на це питання  і не потрібно знову  запитувати чому? Добре?  Йдіть геть і все повкрнеться знову назад кожен буде жити як жив до цієї зустрічі!

 З ранку ми пішли я періодично обертався і знав що вона за дверима присіла і плаче,а ще я знаю що не знайду її завтра тут а вона була так близько.