Епілог. Легенда, яка залишилася

Минуло двадцять років.
Мія й Тай повернулися додому.
Їх зустріли ті, хто чекав на них усі ці роки, — Богиня та Імператор Драконів.
Для них двадцять років були лише короткою миттю.
А для Мії й Тая — цілим життям.
Та тепер усе було інакше.
Печатка залишилася у драконів.
Війна стала лише спогадом.
А їхня історія поступово перетворилася на легенду.
Шива й Лянь Чен теж залишилися поруч.
Після повернення Печатки дракони подарували Шиві безсмертя — як останній хранительці Тихої Зірки.
Лянь Чену воно було дароване разом із його природою цербера.
Тож вони більше не мусили боятися, що час одного дня розлучить їх.
Вони просто жили.
Разом.
Минуло ще багато років.

Тай не старів, як звичайна людина. Він просто змінював свою подобу, коли хотів — і цього разу вирішив знову стати старим чоловіком.
Одного дня до села прийшов старий чоловік.
Сиве волосся, довга сива борода, кругле обличчя й дві маленькі родимки.
Він сів на площі й почав розповідати історію.
Про дракона.
Про дівчину.
Про війну.
Про Печатку.
Про забуття.
Про кохання, яке пережило навіть роки.
Люди слухали, затамувавши подих.
Коли він закінчив, площа вибухнула оплесками.
— Неймовірно!
— Дідусю, звідки ви знаєте цю історію?
Старий лише усміхнувся.
І вже коли він збирався йти, одна маленька дівчинка запитала:
— А що сталося з Шивою та Лянь Ченом?
Старий зупинився.
На його обличчі з'явилася хитра усмішка.
— Вони?
Він озирнувся на людей.
— Вони досі разом.
— А де вони зараз?
— Там, де їм добре.
— А вони теж старі?
Старий засміявся.
— Не всі історії закінчуються старістю.
Люди здивовано переглянулися.
А він лише підморгнув дівчинці й рушив далі.
За селом його вже чекала Мія.
Вона стояла, схрестивши руки на грудях.
— Ну?
— Що?
— Знову розповідав нашу історію?
— Вони попросили.
— Твої діти й онуки тебе вже не слухають, а ти ходиш по селах і розповідаєш незнайомцям.
— Зате вони слухають.
Мія засміялася.
— Невиправний.
Тай узяв її за руку.
Вони рушили дорогою.
Позаду залишалося село, де люди навіть не здогадувалися, що щойно аплодували самому герою своєї легенди.
А десь далеко, серед квітучих дерев, на них чекали Шива та Лянь Чен.
Не як спогад.
Не як частина минулого.
А як ті, хто залишиться поруч іще на багато-багато років.
Бо деякі історії закінчуються.
А деякі — просто перестають бути пригодою і стають життям.
Історія одного дракона.
Кінець.