Дорога до драконів

Наступного ранку вони вирушили ще до сходу сонця.
Печатка була надійно схована, а всі четверо вже були готові до дороги.
Мія поправила сумку й подивилася на Тая.
— Ну що, веди.
Тай упевнено кивнув.
— До драконів.
Вони пройшли кілька кроків.
Мія зупинилася.
— Тай.
— Що?
— А куди саме?
Він завмер.
Шива повільно підняла брову.
Лянь Чен прикрив усмішку рукою.
— Не смійтеся, — буркнув Тай. — Я знаю, де вони.
— Де? — спокійно запитала Мія.
— Ну… там.
— Дуже конкретно, — хмикнула Шива.
— У горах.
— Яких?
Тай задумався.
— Хребет Дракона.
Мія подивилася на нього.
— А адреса є?
Тай мовчав.
Лянь Чен не витримав і засміявся.
— Ми справді збиралися йти до драконів, не знаючи, де вони живуть.
— Раніше там не було стільки поселень, — виправдався Тай. — За ці роки все могло змінитися.
— От саме, — сказала Мія. — Тому спочатку запитаємо дорогу.
Неподалік вони побачили невелике село.
За роки тут з'явилися нові будинки, дороги й цілі вулиці, яких Тай зовсім не пам'ятав.
Вони підійшли до чоловіка біля криниці.
Тай чемно привітався.
— Перепрошую. Ви не знаєте, де знаходиться гора Хребет Дракона?
Чоловік задумався.
— Хребет Дракона?
— Так.
— Знаю. Але ви звідки йдете? Там тепер кілька доріг. Якщо підете не тією, вийдете до сусіднього села.
Тай подивився на Мію.
Мія — на Шиву.
Шива — на Лянь Чена.
Лянь Чен усміхнувся.
— Добре, що ми запитали.
Чоловік показав рукою на дорогу.
— Вам треба йти через старий перевал. Побачите кам'яний міст — не звертайте. Далі буде роздоріжжя. Там тримайтеся ліворуч.
— А далеко? — запитала Мія.
— Якщо не заблукаєте — день дороги.
Тай кивнув.
— Дякуємо.
Вони рушили далі.
Через кілька хвилин Шива не втрималася:
— «Я знаю, де вони», — передражнила вона Тая.
— Я справді знав.
— Колись, — уточнила Мія.
Тай зітхнув.
— Добре. Наступного разу спочатку питатиму адресу.
— От і домовилися, — усміхнулася Мія.
А далеко попереду, за новими селами й дорогами, які з'явилися за роки їхньої відсутності, височів Хребет Дракона.
І цього разу вони точно знали, куди йдуть.